Розвиток храмової культури у давній Індії

ПЛАН

1. Давні поселення на території Індії та культура аріїв

Стародавні індійські літературні пам'ятники, а також свідчення античних авторів, зберегли спогади про виключно густе населення стародавньої Індії. Ця країна перевищувала за кількістю жителів Єгипет та Передню Азію, і тільки Китай міг суперничати із нею у цьому відношенні.

Етнічний склад жителів Індії у стародавні часи був дуже різноманітним. На півдні проживали темношкірі племена, що відносилися до австрало-негроїдної раси. Стародавні мешканці індії розмовляли на дравідських, а частково і на більш старих додравідських мовах (мові мунда та ін.). У ІІ тисячолітті до н.е. у Індії почали розповсюджуватись племена, що розмовляли на мовах індоевропейської сім'ї народів. На основі цих мов виробилася літературна мова - санскрі (що означає "очищена"). На відміну від неї всі інші мови отримали назву пракрітів.

Етнічні групи, що з'явилися у Індії пізніше і були переселенцями із північного заходу називали себе аріями. Це етнічне найменування отримало пізніше значення "шляхетний", так як завойовники дивилися на підкорене місцеве населення зверху і претендували на зверхність.

2. Архітектура та образотворче мистецтво

а) Храми Хараппи та Мохенджо-Даро

Перші за часом пам'ятники архітектури та образотворчого мистецтва Стародавньої Індії Відносяться до епохи Хараппської цивілізації та протоіндійської держави Мохенджо-Даро. Високою художністю відрізнялися пам'ятники як релігійного, так і світського характеру.

Релігійна архітектура цього періоду представлена печерними комплексами, храмами і ступами (кам'яними спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди). До шедеврів індійської архітектури відноситься печерний храм у Карлі, який має 14 метрів у висоту, 14 метрів у ширину і близько 38 метрів у довжину, а також індуістський храм у Санчі та буддійська ступа, що знаходиться там же.

Більшість споруд зводилося із дерева і тому не збереглося. У перші століття нашої ери у будівництві широко починає застосовуватися камінь.

У Стародавній Індії існувало декілька шкіл скульптур, із яких найбільш великими були гандхарська, матхурська та школа Амаравати. Більшість із скульптур, що збереглися, носили також релігійний характер. У гандхарській школі перепліталися три традиції: буддиська, греко-римська та середньоазіатська. У матхурській школі особливе значення отримує світська середа поряд із чисто релігійними композиціями. Школа Амаравати увібрала у себе традиції півдня країни та буддійські канони.

б) Фрески Аджанти

Найбільш відомим пам'ятником давньо Індійського живопису є настінні розписи у печерах Аджанти. На протязі 150 років стародавні майстри вирізали цей храм у скелі. У цьому буддійському комплексі, який складається із 29 печер, живопис покриває стіни і стелі внутрішніх приміщень.

Тут зображені різноманітні сюжети з життя Будди, міфологічні теми, сцени із повсякденного життя, палацова тематика. Всі малюнки добре збереглися, оскільки індійці добре знали секрети стійких фарб, мистецтво укріплення грунта. Вибір кольору залежав від сюжету і персонажів, боги та царі, наприклад, завжди зображувалися білими.

3. Художні принципи втіленні у давньоіндійських пам'ятниках

За принципами побудови та виявлення форми індійський живопис і скульптура сильно відрізняється і від античних і від різноманітних стародавньосхідних пам'яток мистецтва.

І у скульптурі, і у живопису індійський художник намагався перш за все воплотити принцип саджава (букв. "бути живим"). За уявленнями індійців, головне, що відрізняє все живе - це дихання (прана) та течія життєвого соку (ангіраса).

Намагаючись воплотити принцип саджива, індійський художник передає у зображенні або скульптурі не видиму фізичну реальність тіла, але відчуваєму, "легку" і представляє її так, як відчуває у своєму тілі.

Література: