1-а ведуча. Вірили, що хліб на рушнику має магічну властивість дарувати благополуччя, щасливе майбутнє. А спробуй було поклади хліб на столі сподом доверху (показує). Батьки карали за це. Навіть різати ножем хлібину годилося тільки «до себе», а не «від себе», щоб тим самим не применшувати його значен-ня. Коровайниці, посадивши у піч весільний коровай, об-мивали від тіста й борошна руки над хлібною діжею, самі умивалися тією водою й умивали всіх присутніх на обряді, цілувалися й носили на руках діжу, величаючи її та піч.

А піч наша на сохах,

А діжу носять на руках.

Воду урочисто виливали під родюче дерево, вірячи, що це принесе молодій парі щастя, кохання, довголіття шлюбного союзу.

А ми руки мили

І під вишню лили,

Щоб вишеньки розвивались,

Щоб дітоньки любувались.

Навесні дівчата і хлопці у численних веснянках, а діти в колективних іграх «накликали» родючість житнім нивам.

2-а ведуча.

Ой ти, красна весно,

Наша мила діво,

Що ти нам принесла,

Що нам подаруєш?

Весна.

Ой дай, Боже,

Мої милі діти,

Я несу вам радість,

Золотеє жито.

І всяку пашницю.

Ой дай, Боже.

2-а ведуча. А згодом дітям заборонялося стрибати і гой-датися на гойдалках, аж поки жито не заколоситься, бо вважалося, що земля в цей час вагітна, і не можна пору-шувати її спокій.

Шаноба до жита і до хліба виховувалася в дітей постійно. Мати, випікаючи хліб, зверталася до дітей із забавлянкою.

Печу, печу хлібчик

Діткам на обідчик:

Маленькому — менший,

Старшенькому — більший, Шусть у піч!

(Ведуча до гостей, до хліба).

Хлібе рум'яний, тепло материнське,

У хаті гостинно добро сієш ти.

Тобою стрічають,

У світ проводжають,

Доземний уклін тобі,

Хлібе мій!

(А.Демиденко)

1-а ведуча. А як воно велося у прадідів наших? Ну, хо-ча б, чим пригощала Енея хазяйновита Дідона? Іван Пет-рович Котляревський авторитетно стверджує, що їли різні потрави.

І все з полив'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну,

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу,

І з маком медовий куліш.

Гостюючи у царя Латина,

Еней з товариством

їли бублики, кав'яр;

Був борщ до шпундрів з буряками,

А в юшці потрох з галушками,

Потім до соку каплуни;

З отрібка баба-шарпанина,

Печена з часником свинина...

А ще за царським звичаєм Латин Енею одрядив ось які дари.

Лубенського шмат короваю,

Корито опішнянських слив,

Горіхів київських смажених,

Полтавських пундиків сряжених

І гусячих п'ять кіп яєць...

2-а ведуча. А що це за кваша, якою Дідона пригощала Енея? А знали її навіть за кордонами нашої країни.

У минулому столітті квашу готували з двох частин житнього і однієї частини гречаного борошна та невели-кої кількості борошна з житнього солоду. Тепер ми так забагатіли, що ні гречки, ні жита в очі не бачимо, а про-те, щоб борошна гречаного намолотити, то й говорити нічого. Залишається пшеничне. А ось і рецепт кваші.

(На величезному аркуші для всіх присутніх рецепт кваші).

1-а ведуча. А які смачні, духмяні, із золотою скорин-кою українські ліплені пироги. Крім наших предків, пи-рогів не ліпив і не пік жоден народ. Пиріг в українців — символ місяця. Згодом пироги здобули визнання і в інших народів світу.

Сьогодні хіба що комп'ютер здатний перелічити, скіль-ки видів і сортів хлібобулочних виробів виготовляється із застосуванням жита, пшениці та інших злаків.

2-а ведуча. Для учасників свята пісні «З сиром пироги», «Полтавські галушки».

Хлібом вклоняємось низько, —

Їм — хліборобам,

Пахарям вічним, сіячам полів.

Люди, воістину, живі не хлібом єдиним,

Правда, тоді лиш... коли хліб на столі.

Своєю працею, навчанням, діянням ми звеличуємо те-бе, Україно! (Звертаючись до молоді).

Шануйте здобуте трудом поколінь,

Помножте його у пошані,

В тім — корінь життя,

Крила стремлінь,

Діти мої кохані.

(М.Нагнибіда)

(Звучить пісня «На добро» на муз. І.Карабиця, сл. Ю.Рибчинського.)