«магіч-ними», а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар – місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди цієї “магії” словесних побажань-заговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, перед-бачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будні тяжкої праці.
Від інших народних пісень виконання новорічних пісень відрізняєть-ся рядом особливостей.
1. Колядки і щедрівки співаються конкретному адресатові, а після виконання співаки отримують якусь винагороду. Через це виконання складається з чотирьох послідовних дій, які передбачають не лише спів, але й дотримання певних правил етикету.
Підійшовши під вікно чи до дверей, колядники запитують ім'я того, кого їм належить величати. Гукають усі гуртом або хтось один: «На кого співать?» Або: «Дозвольте колядувать!» чи «Кому колядувать?» тощо. Господарі відповідають, називаючи, як правило, ім'я хлопця чи дівчини, господаря або господині. Тоді зачинає один, інші підхоплюють.
Далі до кінця співають гуртом, без сольного заспіву (але буває і з сольним зачином). Доспівавши, усі гуртом вигукують: «Добрий вечір!» або «Добрий день!» (в першосічневих щедрівках). Нерідко до цього додаються ще якісь слова, наприклад: «Сто кіп вівса і колядка уся! До-брий вечір!»
2. Особливістю виконання колядок та щедрівок є й організований характер колядних гуртів. До колядування готуються заздалегідь. В групу від 4-5 до 8-10 осіб (зрідка більше) об'єднуються парубки, або парубки і дівчата з одного кутка села. Заспівувач або староста зветься на Правобережжі березою. В гурт входять міхоноша, на Гуцульщині – також трембітар та скрипаль, іноді ще – два-три танцю-ристи, і рядові співаки.
3. Виконання новорічних пісень випливає з вікового і статевого по-ділу колядних гуртів. Існує п'ять видів об'єднань: дитячі (хлопчики, рідше хлопчики і дівчатка) віком 7-12 років, хлопчачі («підпарубчаки» 14-16 років), парубочі гурти, мішані гурти (парубки та дівчата шлюб-ного віку), а також гурти із сімейних пар старших людей.
У різних місцевостях були свої традиції. Вказані різновиди гуртів показові для Поділля.
Різновиди зимових обрядових пісень:
1. Дитячі колядки та щедрівки та речитативні вітання. Вони більше поширені на Лівобережжі і на Поділлі. На думку В. М. Гнатюка, новорічні та різдвяні дитячі пісеньки, особливо жартівливого змісту – бурсацького походження. Не виключено, що «миркачі» - спудеї (учні духовних закладів XVII-XVIII ст., що співали новорічні пісні) дійсно були творцями частини бурлескних коляд і пародій. Існував, однак, ще один стимул дитячої творчості. З глибокої давнини ведеться звичай так званого «першого полазника» - тобто, першого відвідувача у день 1 січня. За повір'ям, що існувало колись у багатьох народів світу, «полазник» впливав на події майбутнього року. Це були відголоски так званої ініціальної магії (система ритуалів перед початком роботи, війни племен, сівби тощо). Позитивно впливати на перебіг майбутнього мог-ли, за повір'ям, тварини (яких також використовували в ролі «полазників» - заводили, наприклад, в хату корову) та діти. Залишки цих язичницьких ініціальних вірувань і пояснюють звичай приймати дітей-щедрівників зранку 1 січня.
Дитячі колядки та щедрівки мають такі особливості: короткі тексти (часто жартівливого змісту), речитативно-декламаційний склад або простенькі наспіви:
2. Центральну і найбільшу групу становлять світські колядки та щедрівки, виконувані дорослими (парубками, мішаними гуртами, гурта-ми із сімейних пар). Ці пісні лежать в основі усієї новорічної обрядо-вості, їх розгляду присвячено майже весь даний розділ.
3. Окрему категорію щедрівок становлять пісні про Маланку. Вони локалізовані: їх поширення охоплює Подністров'я (відповідні частини Поділля і Молдавії). Лише обмежено “Маланка” зустрічається в Ки-ївській, Полтавській областях та в Галичині. «Маланка» як обряд зу-стрічається у молдаван, які, напевно, запозичили його в українців, але зараз він став частиною молдавського фольклору.
Для пісень про Маланку показовий складочисловий розмір (5+4), третна ритмізація (зовні це часто розмір 3/8).
4. Як і «Маланка>, окремо виділяється Інша новорічна вистава — «Коза». Пісні про козу належать до колядкового типу, їх розмір (5+5). Від власне колядкових типів пісні про «Козу» відрізняються такими ри-сами: в них немає приспіву, наспів часто складається з двох остинатних фігур (які чергуються, повторюються):
Складніші наспіви внаслідок нескінченного варіювання можуть пе-реростати в деяку подібність розвинених музично-драматичних «сце-нок».
5. Церковні колядки з погляду текстів не становлять особливого інтересу (здебільшого їх джерелом були християнські моралізаторські притчі та епізоди біографії Христа). Але наспіви багатьох церковних колядок часто виразні, досконалі і не відрізняються від фольклорної мелодики (або близькі до неї). Народ переробляв або створював зано-во ці мелодії. Тому вони заслуговують на увагу. К. Квітка писав: «Коли в історії композиторської музики Росії та Західної Європи композитор-ські твори церковного характеру не ігноруються, то непослідовно було б ігнорувати і цей розділ колядок». Сказане підтверджується репер-туаром Українського державного академічного народного хору імені Г. Верьовки, який виконував колядку «Добрий вечір тобі, пане госпо-дарю». Кращі наспіви варті того, щоб їх співати. Серед деяких особ-ливостей цих наспівів – вживання секвенцій (в народних наспівах вони не вживаються) та виразний гомофонно-гармонічний склад мелодики.
За складом мелодики колядки та щедрівки належать до обрядових наспівів. Тому амбітус їх рідко перевищує квінту (не рахуючи пристав-них тонів, що оспівують устої, зокрема субкварт, рідше — субсекунд). Проте широкоамбітусні наспіви колядкам все ж більш властиві, ніж ін-шим обрядовим пісням. Пояснюється
