Кожен мотив відділений від сусіднього орнаментальними перемичками. Своїми пластичними особливостями орнамент скоріше нагадує карбування по металу, аніж різьбу по дереву. Таким чином дерев'яні царські врата, як і весь іконостас, були нововведенням, для якого ще не знайдено відповідні художні форми і засоби виконання. Через це давньоруські металеві двері, що служили за взірець, відтворювалися в двері з можливою точністю. Та й сам орнамент на них ще зберігає давньоруські стилістичні риси. Царські врата з села Воля Добростанська завершуються розміщенням по півкружжю легким листяним орнаментом, який стилістично не суперечить орнаментації обрамлень клейм.

Царські врата з села Домажир завершує ренесансний орнамент, який стилістично не відповідає орнаментації обрамлень. Він, очевидно, є пізнішою заміною старого завершення. В розглянутих царських вратах живопис ще домінує над різьбленням. Це явище спостерігається і в меблях, де розпису відводиться головне місце.

Для церковного інтер'єру, капличок, подекуди й житла, вирізували зображення святих, біблійних та євангельських персонажів. Рідше створювали об'ємні та рельєфні скульптури на світські мотиви. Історія зберегла дуже мало імен обдарованих різьбярів XVI - XVIII ст. Поміж них Василь з Києва, Григорій Кальченко з Полтави, Федір Сніцир з Миргорода, з дещо ближчих до нас часів - В. Бідула з Тернопільщини та В. Тірчиняка з Івано-Франківщини. На початку XX ст. фігурна різьба -передусім сувенірного характеру - стала популярною на Лемківщині. Згодом лемківська різьба завоювала широке визнання.

Проте розповсюджувалася різьба обмежено - менше її було на землях України, де панувала православна церква, яка традиційно

ставилася до фігурних зображень святих. Дуже поширена вона була на Галичині.

Вже в середньовіччі існували церковні об'єднання різьбярів, хоча частіше вони перебували в цехах столярів. Рукотворність була основною неповторністю різьбярських виробів, як і традиційність форм і декору.

Більш ніж фігурна, була розвинута орнаментальна різьба. Найдавнішим її видом є, так звана, плоска різьба. Різновиди останньої -контурна, нігтевидна, триграновиямчаста. Така різьба найбільш розповсюджена по Подніпров'ю, зокрема, Полтавщині. Традиції її збереглися до тепер. Складнішою є плоскорельєфна різьба. До неї відноситься прорізна або ажурна. Інколи ці техніки поєднуються. Плоскорельєфною різьбою здавен прикрашали речі культового призначення, наприклад ручні хрести. Збереглися виконані цією технікою ікони з кінця XVII - початку XVIII ст. (Львівський музей етнографії та художнього промислу). Ще в наш час декоруються нею окремі знаряддя праці: кісся до кіс, кушки - великі довбані футляри - посудини на брусок та воду, що їх прикріплюють косарі до пояса і т. д. Ажурна, про тильна різьба, використовується в іконостасах, зокрема, царських вратах -основному їх компоненті, а також в обрамлені ікон.

В XIX ст., а особливо в другій його половині, на Прикарпатті, Буковині, Полтавщині (менше Чернігівщині) було поширене виробництво речей різноманітного призначення - точених, різьблених, прикрашених техніками інкрустацій, випалювання. До трьох останніх вдавалися переважно різьбярі з Карпатського краю.

Інкрустацією називається такий спосіб прикрашування предмета, коли на його поверхню наноситься візерунок із шматочків дерева іншого

кольору (переважно природного), перламутру, вставляється бісер, метал. Коли ж орнамент або зображення (наприклад букет квітів) виконується через вставлення в декоративну річ тільки кусочків різнокольорового дерева - це інтарсія. У Львові в інтер'єрі каплиці Боїмів (початку XVII ст.) збереглося обладнання виконане цією технікою. В народному різьбярстві обидві техніки широко застосовувалися тільки з другої половини XIX ст. Виробництво таких речей у Карпатському Краю пов'язане з творчістю Шкрібляків із села Яворів, що біля Косова. Юрій Шкрібляк (1822 - 1884), його син Василь, Микола та Федір були причетні до популяризації гуцульських різьблених тарелів, рахв, хрестів, трійці, цукерничок, ваз і т. д., декорованих технікою інтарсією та інкрустації. Майстри з династії Шкрібляків та Корпанюків продовжують розвивати народні традиції.

Поширене декорування дерев'яних різьблених, точених речей випалюванням. Декоративні мотиви, композиції наносяться на поверхню предмета кількома способами: найпростіше - розпаленим штампиком. На Яворів ці (Львівська область) поширене контр рельєфне різьблення по покритому відповідним барвником тлі. Виконані так тарелі, плакетки, шкатулки та інші предмети переважно сувенірного призначення -неповторні в своїй красі.

ПРОВІДНІ МАЙСТРИ

РОДИНА ШКРІБЛЯКІВ

Народне декоративно-прикладне мистецтво втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєве світобачення. Воно є одним з показників досягнення нашої культури. Нині в нашій країні відкриваються нові перспективу розвитку народної художньої творчості, В сучасному процесі розбудови народного мистецтва багато важить активність художнього життя окремих осередків, шкіл, яких так рясно на Україні. Серед них особливо виділяються відомі центри: Івано-Франківськ, Опішня, Бугуслав, Дибниці, Дігтярі, Решетилівка, Клембівка, Кролевець, Косів, Яворів та багато інших. Життєствердна сила народної творчості виявляється в постійному розвиванні художньої традиції, у діалектичній єдності колективного та індивідуального. З цього погляду надзвичайна творчість родини Шкрібляків, майстрів з відомого з відомого регіону народного мистецтва Прикарпаття. Це велика династія талановитих різьбярів, ткачів, вишивальниць, писанкарок, мосяжників. Усі вони — яскраві майстри своєї справи.