Народився Юрій Шкрібляк 1822 року в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області. Його батько, Іван Шкріб ляк, маючи невелике господарство, займався бондарством. У сім'ї було вісімнадцятеро дітей. Юрій, як і старший син, господарював удома. З юних літ він полюбив різьблення, уважно придивлявся до батькової

роботи і сам робив барильця, посудини для зберігання бринзи - ракви. Він захоплювався ще й виготовленням традиційних лож вогнепальної зброї "пістолів", "крісів", прикрашаючи їх писанням, викладанням, жированням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські побутові дерев'яні вироби, їхні форми й прийоми декорування плоскою різьбою, випалюванням, інтарсією, інкрустацією, він жив у такому середовищі, де створювалися за допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де неповторна карпатська природа надихала на творчість. Навколишня краса, давні традиції плекали і формували смаки молодого майстра, визначаючи грунт для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених традицій, Юрій Шкрібляк поступово роби усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше розпалювався вогник пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не покидала його думка поліпшити знаряддя праці. Після повернення 1850 року з цісарської армії, де він прослужив 6 років, Юрій сконструював оригінальний, на той час, токарний верстат. Це значно полегшило працю і дало можливість добиватися різноманітніших форм виробів, котрі були б найдоцільніші в побуті, зручні в користуванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не обходився жоден інтер'єр гуцульської хати, домашній посуд, -боклажки, берівочки, плесканки, палочки - "келехи", "топірці, кріси, пістолі, пістолі, що також були потрібні в суворому гірському житті. Таким чином практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної єдності краси і доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги різьбярі приділяли орнаментуванню окісся. Ритмові праці відповідає й ритм звуку коси, шелесту гірських трав і, природно, ритм орнаментальної мови окісся, що так чарівно опоетизовує нелегку працю косаря. Орнаментація окісся вирішується з урахуванням всього його вигляду, орнамент завжди гармонійно суголосний білині вбрання косаря й зелені довколишніх гір.

Кожен виріб Юрій Шкрібляк дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою, часто застосовував інкрустацію з баранячого білого та чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї праці він використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби: "кривульки", "пасочки", "рєски", "головкаті", "деревця", "колоски", "сливки", "кучері", "ружі" та інші. Дошкрібляківський період гуцульського різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на деяких виробах домашнього вжитку названі мотиви, а потім, у вирізані рівчаки втирали вугіль для виразності орнаментики. Юрія Шкрібляка надзвичайно захопили розмаїті орнаментальні мотиви, їхні елементи, деталі. Він вдивлявся в них, як мудре народне "письмо", у своєрідний літопис народного мислення, в якому закарбувалася любов до рідного краю тисяч майстрів, що були до нього, їхній талант і художній смак. Юрій Шкрібляк сконструював і виготовив різні за розміром і формою долотця і стамески. Завдяки цьому він значно покращив і вдосконалив техніку різьблення, виробивши свій почерк, так званий "шкрібляківський різець", а також удосконалив елементи орнаментальних мотивів, почавши робити такі виїмки, що напрочуд гармонійно за компонувалися з контурними прорізами прямих, ламаних та хвилястих ліній.

Підготовлену, старанно вичищену поверхню виробу майстер чітко розбивав на окремі площини, де наносив контурними, триграновиїмчастими вирізами і вибиранням поля у певному композиційному ладові, переважно, геометричні мотиви. При такому підході плоско різьблений орнамент гарно поєднується з природним кольором дерева й вигідно виділявся на тлі площини. Різьбар використовував переважно тверді породи дерев - тис, бук, грушу.

Для кожного мотиву Шкріб ляк задумував характерні, з відповідною глибиною і шириною прорізи. Найпоширеніші його мотиви, зокрема, "розетки", мають тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні "круги", "кочела", "сонечка", "вічка" - контурні прорізи різної глибини. Їхнє комплексне поєднання в орнаментації площини окремого виробу надає йому особливо емоційного звучання.

Концентричні композиції Юрій Шкрібляк також вирішував щоразу по новому. В формах з прямокутними площинами майстер розробляв багато варіантів розміщення у виділених полях мотивів "дерев життя" і "пшеничок". Він часто обрамляв ці мотиви колами, півколами, ромбами, "вічками" і прямокутниками - "вікнами".

Геометричні мотиви домінують у творчості Юрія Шкрібляка. Однак майстер часто вводить в орнаментацію стилізоване зображення людських постатей і квітів, яких до нього ніхто серед гуцулів не робив.

Але, здебільшого, він опрацьовував головні традиційні мотиви: "сонечка", "підківки", "зубці". Він так комбінував їх, так майстерно різав лінії, деталі, окреслення і по своєму розміщував їх на площинах, що завжди з-під його різця виходила нова, "шкрібляківська" композиція, котра не зустрічалася раніше в творах різьбярів Гуцульщини.

Багатомовний геометричний, антропоморфний та рослинний орнамент у творчості Юрія Шкрібляка постає як філософськи осмислена картина довколишнього світу, спостережена пильним оком майстра і перенесена різцем на дерево. Юрій Шкрібляк зумів досягнути вершини

художнього узагальнення, справжньої гармонії краси матеріалу, техніки виконання та ужиткового призначення виробу і тим самим здобути визнання далеко за межами рідного краю.

Сини Юрія - Василь, Микола, Федір - перейняли батькову майстерність. У ранніх роботах брати наслідують його прийоми, а згодом, кожен з них зумів виробити