І не можливо не згадати про кульмінацію твору, де у сопранової партії зустрічаються високі ноти “соль”, “соль #”, і “ля” 2-ої октави (24-26 т. т.), на які диригент повинен звернути увагу.

Потрібно застерегти виконавців від крикливого форсованого звуку.

Розглянемо деякі інтонаційні труднощі сопранової партії.

У 22 т. твору у сопрановій партії зустрічається мелодичний хід – м. 2, зб. 1, м. 2, зб. 1.

Ці інтервали потрібно зіспівати дуже чисто.

У 31-32 т. т. патрія S, створюючи фон для басової і тенорової партії, звучить на одному звуці, залігована нота звучить протягом 2-ох тактів.

Важливим завданням для партії S є витримати звук “фа #”, його потрібно виконувати з тепденцією до підвищення (в мінорі І і V ступені повинні інтонуватися гостро).

Партія А (альтів) в теситурному плані зручна для виконання. Б. Лятошинський використав весь робочий діапазон альтової партії. Альт в даному творі виконує роль середнього голосу. Для глибини фактури композитор використовує divisi у партії А. Особливо це помітно у ІІ періоді твору, де проходить ряд відхилень. Через divisi альти можуть показати всю глибину, насиченість гармонії (24-26 т. т.).

У І періоді особливих мелодичних труднощів для А немає. Ряд складних місць в плані чистоти інтонування є у ІІ періоді.

Партія А викладена у тональності B-dur, стрибок на ч. 4, а потім секундовий поступеневий хід вниз (м. ч.). Щоб секунди прозвучали чисто, їх потрібно інтонувати гостро.

З 24 по 26 т. т. альтова партія включає в себе лише один звук (для першого А – звук “ре”, для другого А – звук “сі”).

При багаторазовому повторенні одного звуку можливість пониження хорової партії зростає. Щоб цього не сталося, ці звуки слід виконувати з тенденцією до підвищення.

Тенорова партія (Т) у І та ІІ періоді звучить у зручній теситурі, але ІІ період характеризується високою теситурою для т.

Діапазон тенорів сягає “ля ???” і “ля ???” І октави. Сила звуку не повинна перевищувати силу звуку інших партій. Тенорові в процесі роботи над високотеситурними місцями рекомендується співати фальцетом.

У теноровій партії слід загострити увагу в таких моментах:

висока теситура (ІІ період) і ритмічне ускладнення – тріолі (19, 22, 30, 34, 36, 38 т. т.)

загострене звучання альтерованих звуків (19-22, 24-26, 29, 32, 34, 36, 38 т. т.).

Завдання тенорів у цих тактах полягає в обережному підтягуванні звуку до потрібної висоти, єдиної манери звукоутворення, єдиного тембрового звучання.

Інтервали м. 2 “фа-мі #”, “мі #-мі???” (І тенор) і “ре-до #”, “до #-до ???” (ІІ тенор) у 32 т. необхідно односторонньо звузити, тому звуки “мі #” (І тенор) і “до #” співаємо гостро.

Інтонування висхідних (2-3 т., 9, 12-13, 19, 24-25 т., 32 т.) стрибків.

Партія В (басів) характеризується тим, що вона виконує роль основи, фундаменту хору. Теситурні умови в достатній мірі зручні. Голосоведення плавне (І період, ІІІ період).

Складне місце в плані інтонування 18-19 т. т. пов’язано із стрибками, що характерно для цієї партії.

Ці такти також важкі своїм хроматичним рухом по м. 2 вниз і вверх. Всі ці секунди потрібно виконувати гостро. Можливість нечистого звучання партії зростає. Аналогічні такти 21, 22, 23, 27, 30-38 т. т.

Таким чином, можна зробити висновок, що Б. Лятошинський, пишучи даний твір, використовує для його виконання зручну теситуру. Він звертає увагу виконавців на темп, темброве забарвлення голосу, динаміку, фразування і т. п.

Щодо інтонаційного виконання даного твору, то слід зазначити: чистота інтонування по горизонталі потребує клопіткої роботи, тут виникають певні труднощі.

Твір “Із-за гаю сонце сходить” написаний у n-moll, що потребує від виконавців точного виконання ІІІ ст. ладу, яка повинна виконуватись низько.

Тому при співі її потрібно точно проінтонувати. Наприклад, у 1 такті у S і Т партіях (октавний унісон) є стрибок на м. 3 (сі-ре) – терцовий тон.

Інтонаційну трудність складають відхилення у ІІ періоді твору. Тут вся партитура зміщеється на м. 2 вниз. Відбувається перехід з мінору в мажор (n-moll > B-dur). Так як із затакту починає партія басів у 18 т., у 19 т. – партія тенорів, поступово всі партії звучать у мажорі.

Ансамбль є одним з найважливіших засобів хорового співу. При виконанні будь-якого хорового твору ансамбль відіграє важливу роль. Дуже важливим у хорі є вміння співаків підпорядкувати свої дії до дій всіх співаків, послухати звучання інших партій в загальному ансамблі, вміти гнучко переключатися з основної мелодичної лініх на підголоски.

Унісонний ансамбль. Для твору Б. Лятошинського “Із-за гаю сонце сходить” характерний дуже складний метро-ритмічний ансамбль. Перш за все кожна партія має divisi, але це відбувається тільки частково, у деяких тактах. Тому виконавці повинні відчувати як унісон між виконавцями однієї партії, так і поділ на два голоси. Умовами для унісонного ансамблю є однотембровість голосів, зручна теситура, природність звучання. Щоб досягти правильного унісонного звучання даного твору не потрібна велика кількість виконавців, приблизно 10 чоловік в одній партії. Виконавці на в якому разі не повинні виділятися з-поміж інших, так як тоді ми не відчуємо милозвучності, легкості і глибокого драматизму, з якими виконується даний твір.

Щодо гармонічного ансамблю, то у творі є поліфонічна фактура. Кожен голос має свою мелодичну лінію, тому прослідкувати вертикаль дуже важко, вистроїти акорд можливо лише в деяких місцях. Це є однією із труднощів виконання твору. Кожен голос розвивається самостійно. Дуже