засобами, серед яких щзначне місце посідає співвідношення стійких і нестійких звуків. Отже, в даному творі лад мінорний, з цього випливає, що звуки потрібно співати з тенденцією до підвищення, а особливо І, ІІ, V, тобто основні стійкі звуки.
В хорі також багато інтонаційних труднощів різних типів. Основною загрозою є неточне інтонування стрибків.
Загрози пониження ховають в собі повтори одного звуку, для чистого інтонування яких потрібно кожен наступний звук виконувати з тенденцією до підвищення, переконуючись у вірності його звучання на акордовій вертикалі.
Важливим напрямком вокально-хорової роботи є опрацювання дикційних труднощів.
Дикція є також важливою під час виконання твору, також відіграє велику роль. Дикція – це вміння виразно вимовляти слова тексту під час співу.
Дикція в хорі є одним з дуже важливих показників. Суть дикції полягає в якісній і виразній подачі тексту виконуваного хорового твору.
Якість дикції має важливий вплив на якість співочого звука, активізує дихання, допомагає у формуванні звуків високої теситури.
Голосні потрібно виконувати одночасно, близько до голосної “о”, великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних, приховувати свистячі та шиплячі приголосні (ч, щ, ш, д, с).
Для академічних хорів характерна так звана округлена прикрита манера співу. Суть такої манери співу полягає у тому, що деякі голосні, наприклад, “і”, “ї”, “а”, співаються округлено, наближено по своєму звучанню до звуків “і”, “є”, “о”. Важливу роль у цьому відіграє положення рота і губ співака. Рот не потрібно відкривати дуже широко, так як це може призвести до відкритого звуку.
Потрібно слідкувати за тим, щоб артикуляційний апарат (рот, губи, зуби, язик, піднебіння) приймали форму, яка відповідає даній голосній.
Також під час виконання різних творів повинна бути присутня орфоенія. Орфоенія – це сукупність правил вимови. Українська орфоенія набагато відрізняється від орфографії отже, український текст здебільшого вимовляється так, як написано, звук “г” в слові “голуб” треба вимовляти м’яко, слід звернути увагу на вимову закінчень таких слів, як “спатоньки”, “голівоньку”, “постілоньку” – закінчення слів повинні бути чіткі, без скрадань, а потім рельєфні.
Щоб відтворити звучання інтонаційно чітко і чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було підготовки дихання.
Також дуже істотним моментом під час виконання даного твору буде наявність так званого ланцюгового дихання. Весь хоровий твір “Пряля” має печаль співчуття, ліричності і тим самим зобов’язує виконавців до монолітнього і компактного звучання.
Одним із засобів для його досягнення і буде ланцюгове дихання – суть його полягає в тому, що передих допускається частинам голосів партії поперемінно. Це забезпечує безперервне хвучання всієї партії.
В даному творі прийоми звуковедення, які найкраще сприяють інтерпритації твору будуть legato та non legato.
V Дирегентсько-виконавський аналіз
Твір “Праля” написаний у розмірі 24 і є незмінним.
Диригент користується двохдольною схемою:
При диригуванні даного твору зустрічаються такі технічні складності – показ вступу, дихання, тактування довгих тривалостей.
Починається твір вступом трьох партій А; Т; Б. Затактом служить друга доля:
Так як в перших чотирьох тактах Т і Б мають витримані ноти, то вони не тактуються, в подальшому це відноситься до всіх партій хору.
В п’ятому такті виступають всі хорові партії (tutti) жестом на показ вступу слід зробити якісно і впевнено, щоб у хористів не було ніяких сумнівів щодо вступу.
Після чотирьох тактів, петлеподібним жестом знімаємо з дихання хор.
В дев’ятому такті необхідно зняти з дихання Т і Б на першу половину першої долі, зняття різке, застосовується прийом sf (сфорцандо).
В чотирнадцятому такті весь хор потрібно зняти на першу половину долі.
Це зняття служить замахом для вступу в 15 такті. Замах повинен бути чіткий, енергійний, в зв’язку з динамікою f .
В 20 такті на першу половину першої долі зняттясопрано. В 21 такті на першу долю треба показати хід в альтах і вже на другу долю вступу сопрано, для яких замахом буде перша доля.
В 24 такті зняття діючого хору на другу половину другої долі. В 25 такті потрібно показати вступ на першу долю С і А, де замахом служитиме доля 24 такту. В 25 такті замахом другої долі показую вступ тенору, на першу долю в 26 такті вступає тенор. Знімаю тенора на другу половину другої долі.
Зниження партії тенора відбувається в 33 такті на першу половину першої долі. Закінчується твір зніманою ферматою в 34 такші на маніці, яку співають тільки С і А.
Темп також відіграє важливу роль. Він є одним з виражальних засобів, який допомагає в інтеграції музичного твору. Теми даного твору - Moderato – помірно, інтеграції легкості і вільності передачі звукового матеріалу. Аналогічні зміни в даному хоровому творі можуть бути піднос кульмінації, динаміка Ф. Темп також впливає на якісь ансамблю. Виконання повинно бути свободою використання метроритмічних схем .
Динаміка та її зміни, як відомо, належать до найбільших дієвих виразових засобів, якими композитор збагачує свій музичний твір, тому диригент повинен вміти правильно відображати жестами всі найрізноманітніші відмінки, всі поступові і ритмові динамічні зміни.
Вирішальну роль тут відіграє амплітуда жестів, десильну динаміку зазначають великими довгими жестами, слабшо-малими, короткими.
При посиленні динаміки, темпи поступово зберігаються і навпаки. Але у всіх випадках повинна зберігатися чітка точка відбиття, тому що без неї дери жування стає пасивним.
В даному хоровому творі текст, є джерело музичних образів, якими композитор відтворює його зміст. Отже, текст і музика до нього є одне нероздільне дианічне ціле, вони доповняють одне одного і дають можливість слухачів зрозуміти художні образи музичної мови композитора.
Цей