Виходячи зі своїх можливостей, театр має показувати п'єси письменників-класиків, твори сучасних прогресивних драматургів, але життєвий досвід і театральна практика настійно доводять, що головною рушійною силою нашого мистецтва є п'єси, які відображають передові ідеї сучасності. „Театр, що не увібрав у себе душу свого народу, своєрідність пейзажу рідної країни, драматичні долі його людей, їхні радощі і горе, театр, в якому не б'ється пульс соціального життя, пульс історії - не має права називатися театром", - це слова Федеріко Гарсіо Лорка.

П'єса - літературний твір, написаний у формі діалогу дійових осіб і призначений для показу на сцені; її зміст - суспільне життя, взаємозв'язки людей, їхні думки, почуття. Конфлікти, що виникають між людьми, допомагають розкрити їхню сутність шляхом, мовної зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психологічної) дії.

Театр відображає життєві процеси. На сцені, як і в житті, відбувається безперервна боротьба. Немає боротьби - немає дії, немає театру. Боротьба в п'єсі виникає як наслідок конфлікту. В результаті конфлікту, тобто зіткнення ідей, характерів і настроїв, народжується дія - вісь п'єси. Душа драми - ідейний конфлікт. Сутність драматичного конфлікту полягає в боротьбі нового зі старим, передового з консервативним, причому нове, що народжується здебільшого перемагає. Драматичний конфлікт - наслідок іноді ледь відчутних протиріч, які закономірно розвиваючись, призводять до неминучих зіткнень між дійовими особами, і розкривають у реальній життєвій боротьбі характери людей та їхні ідейні позиції. Ідея втілюється у виставі тільки у дійовій боротьбі, тільки в системі подій, тільки у конфлікті, що розкриває людину. Простежити, як у п'єсі зароджується конфлікт, як він розвивається і, нарешті, завершується, вивчити пружини конфлікту, - означає збагнути саму серцевину п'єси, зрозуміти її побудову і рух.

Конфлікт у п'єсі невіддільний від сюжету, фабули, інтриги, понять споріднених і щільно пов'язаних. Сюжет - кістяк п'єси, події, що послідовно розвиваються, стиснутий до краю зміст; він відображає життєві протиріччя, об'єднує головні конфлікти драми і, отже, є її каркасом, стрижнем, який фіксує увагу глядача. Сюжет - це долі дійових осіб, їхнє життя, їхнє зростання. їхні суперечності їхні характери. Без сюжету, без події, без дії, мистецтво театральної драматургії неможливе. Сюжет щільно пов'язаний з фабулою, яка надає стрункості й послідовності розвиткові драматургічної розповіді. Фабула - зовнішня дія п'єси, канва, схема її руху, логічний розвиток подій у їхній часовій послідовності, оголена низка фактів, коротка позбавлена будь-яких барв, розповідь про певні події. Інтрига - особливо напружений і заплутаний розвиток сюжету в драмі, низка подій, що викликають особливий інтерес.

Етапи розвитку сюжету:

1) експозиція;

2) зав'язка;

3) розвиток;

4) наростання;

5) кульмінація;

6) спад;

7) розв'язка.

Більшість п'єс починається з вступної частини, яка знайомить з життєвими обставинами, де герої драми мають діяти. У цій пояснювальній, вступній частині - експозиції - основна дія ще не розгортається, тут підготовляються події, відбувається знайомство з дійовими особами, формується сюжет. Окремі п'єси починаються прологом і закінчуються епілогом, що створює подобу обрамлення драми. З них можна дізнатися про минуле дійових осіб, побачити майбутнє, перспективу. Пролог та епілог - часті супутники інсценізацій. П'єса починається з зав'язки. Зав'язка - вихідний пункт сюжету і його перший крок, „зав'язування" конфлікту, поштовх до початку боротьби, сигнал до основної дії. Зав'язка несе в собі ситуацію - „ключ сюжету", суму фактів, умов і обставин, з яких народжується драматичний конфлікт, починається головна дія п'єси. Діставши в зв'язці поштовх, сюжет починає свій шлях розвитку (загострення боротьби протилежностей), переживає наростання, проходить ряд етапів драматичної боротьби, ударів та контрударів по лінії головної дії, що приводить до найвищої точки напруження - кульмінації - того переломного моменту, коли загострення суперечностей досягло апогея, всі сюжетні лінії затягнуті в драматичний вузол, який розв'язати здається неможливим, його необхідно розрубати. Спад - драматургічний прийом, що нагадує ситуацію після бурхливої боротьби - несподіване затишшя; злам дії, що дає відпочинок, і дає можливість, полегшено зітхнути. Але це тільки перепочинок. Конфлікт знову загострюється, дія набуває особливої стрімливості й енергійно наближається до кінця - настає розв'язка. Розв'язка - подія, що завершує драму, закінчує конфлікт, внаслідок припинення боротьби, не завжди буває в самому фіналі п'єси. Часто за нею дається кілька сцен, де показується перспектива життя й діяльності героїв, прогноз розвитку суспільного явища, що випливає з подій, які сталися на очах у глядача. Така класична побудова п'єси використовується у драматичному мистецтві, а розвиток суспільного життя породжує необхідність пошуків різноманітних методів, форм і засобів художньої передачі (відображення) дійсності.

Одним Із найважливіших способів у драматичному мистецтві є перевтілення актора у сценічний образ, його гра, передача змісту словом втілення задуму режисера, Люди прагнуть встановити зв'язок між собою. Це може бути мова жестів, знаків, зображень, але найважливіший, головний засіб спілкування - звукова мова. Слово - надійна зброя оратора, письменника, дипломата, громадського діяча, а також актора. Слово - міст між окремими людьми, між народами і державами. Вимовлене однією людиною, воно впливає на іншу, примушує весь її психофізичний апарат сприймати сказане і відповідно відгукуватись, відповідати, реагувати. Ця