Великодні бабки пеклися високими, бо вони символізували потяг до сонця, всього живого... Для звеличення цього свята народ створив велику кількість пісень, веснянок, які своїм корінням сягають силою давнини. Великдень здавен мав громадський аспект, бо в ньому брали участь всі – від дітей до дорослих. Християнство ж в усі часи боролося з прадавніми звичаями добре розуміючи що без руйнації прадавніх вірувань і свят годі сподіватися на перемогу своєї релігії.

Отже Великдень приходить до нас лише у день весняного рівнодення, а не тоді, коли це визначили пророки чужого народу, порушивши астрономію й календар. Тож наші предки ніколи не були “Рабами Божими”, вони були Онуками Дажбожими. Може, й справді досить ганьбити свій прадавній чесний рід!