Уважно спостерігаючи за дітьми, педагог виявить, що серед них є сміливі, беручкі, вони швидко виконують завдання, а є сором'язливі, і їм на виконання завдання треба більше часу, хоча в потенціалі обидві групи мають однакові можливості. Дітей вразливих, сором'язливих треба «розкривати» поступово, не поспішаючи, без примусу, щоб не завдати їм травми, не викликати почуття невпевненості, думки, що вони гірші від інших. Інакше такі діти замикаються у собі, здібності їхні гальмуються. Ось чому при загальних завданнях педагогові слід орієнтуватись на пасивніших дітей, а в індивідуальних — виходити з можливостей кожного.

Самостійну діяльність можна починати тоді, коли накопичений певний матеріал: запас рухів, умінь, навичок, знань.

У групі чотирьох—п'яти років накопичення матеріалу йде протягом першого півріччя, у другому — освоєння його. Група п'яти—шести років проходить матеріал попередньої за значно коротший період і приступає до вивчення нового. Аналогічно цей процес відбувається у групі шести— семи років.

З розвитком самостійності дитина утверджує себе як особистість, свідомо бере участь у житті колективу і відповідає за свій колектив.

Педагогу необхідно виховувати в неї зазначені вище риси, оскільки вони готують дитину до художньої діяльності, що є вищою формою вияву інтелекту, здібностей та індивідуальності. Тільки художня діяльність і допомагає розкрити обдаровання кожної дитини, створити ідеал, до якого вона прагне. Виховання обдаровання з його індивідуальними ' особливостями — тонкий і складний педагогічний процес.

Тут потрібні чуйність, знання різноманітних методичних прийомів, щоб, виходячи з можливостей кожної дитини, індивідуально застосовувати саме той прийом, який відповідає особливостям її розвитку і вирішенню поставленого завдання.

Педагогіка хореографії виконує не тільки загальноосвітні виховні функції, а й оздоровчі, оскільки здійснює і фізичне виховання. Від фізичних вправ залежить виховний і оздоровчий ефект уроку. Щоб домогтися певних результатів, педагог ставить перед дітьми по можливості конкретні завдання, наприклад, виховання вольових якостей шляхом подолання технічних труднощів, зміцнення здоров'я постановкою осанки.

Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:

1. Показ. Він полягає в тому, що, приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпуса, педагог супроводжує його точним показом, який обов'язково повинен мати зміст і образ. Рух при такому показі набуває відповідної естетичної форми.

У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей — однієї рухової дії, тобто методу вирішення окремих рухових завдань, навчанню рухових навичок, в яких є певні елементи тільки руху. Цей метод можна назвати і методом розчленованого руху. Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху.

Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі органи чуттів і, насамперед, на розумову діяльність. З початком руху у дітей одночасно починається розвиток образного мислення і уявлення про час і простір. І. Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу він розцінював як регулятор поведінки.

Саме тому завдання педагога при показі полягає не тільки в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином, дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його розвитком. Треба домогтися, щоб, вивчаючи рух, діти творчо висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його треба виконувати. Це веде до чіткішого уявлення образу руху, що, в свою чергу, впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій духовний світ. Якщо ж вона не зрозуміє форми руху і педагог не доб'ється від неї цього розуміння, то дитина не зможе правильно її виконати, що в подальшому призведе до зниження якості виконання і змісту танцю, тобто танець втратить своє виховне значення. При неувазі до змісту, образу танцю творчість дітей стає беззмістовною і формальною.

Починаючи з перших занять, дітей треба вчити бачити форму: спочатку її основне — виразність і образ, а тоді вже деталі.

Так педагог виховує спостережливість, вчить виконувати поставлені ним вимоги, домагається, щоб діти прагнули до досягнення хороших результатів. Показ розрахований на те, щоб привчати їх до чіткості, грамотності виконання рухів і прищеплювати їм танцювальну культуру. Домагатися цього треба послідовно, непомітно підводячи дітей до правильної форми, яку в подальшому вивченні і вдосконаленні вони підведуть до ідеалу. Ніякого визубрювання точної форми з дітьми дошкільного віку бути не може.

2. Зразок — це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частина хороводу, танцю, етюда, гри. При показі зразка застосовується метод цілісної вправи і т. п. У своєму виконанні педагог образно розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини з'явилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність її буде творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи пов'язані між собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання.

Після аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям самим виконати його по пам'яті. Перші зразки повинні бути простими і короткими, але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від віку, вони ускладнюються і стають довшими.

Спочатку у своєму виконанні діти наслідують зразки педагога, засвоюють його