Умілий добір музичного матеріалу для вправ, етюдів, ігор, танців з перших же уроків відкидає формальний підхід дітей навіть до найпростіших вправ, оскільки вони несуть в собі зародки тих емоцій, які діти проявлять у майбутніх танцях. Застосовуючи метод показу чи зразка, педагог програє супровід, розкриває закладений в ньому зміст і образ, а у дітей виникають життєві асоціації, викликані музикою. Прослухування привчає їх до активного сприйняття музики, збагачує мислення, що в свою чергу допомагає їм передавати в танцях думки, почуття і настрої. Супровід слід програти кілька разів, щоб діти добре вслухались в нього. Адже серед них є такі, у яких сповільнена реакція на музику: вони не можуть точно вступити з початком музики, виконуючи вправу, десь, можливо, зіб'ються і т. д. На перших заняттях, коли діти тільки починають вчитись ходити під музику, деякі не можуть поєднувати ходьбу з її ритмом. Педагогу необхідно одразу ж окремими поясненнями, додатковими заняттями допомогти їм позбутися цих недоліків. Ні в якому разі не слід залишати цих дітей без уваги, сподіваючись, що поступово вони самі привчаться чути музику, їхня скованість у музично-ритмічних рухах може призвести до психологічної загальмованості, від якої не завжди швидко вдається звільнити дітей.

5. Ігровий метод змагання. Суть його полягає в тому, що педагог підбирає для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою за краще виконання того чи іншого завдання (по групах або індивідуально). Гру можуть придумувати й самі діти.

6. Метод виховання підсвідомої діяльності. Повноцінна творча діяльність не може протікати без участі підсвідомості. Чим багатша підсвідомість, тим яскравіше, несподіваніше у момент творчого процесу вона підкаже рішення, яке не підкаже свідомість.

Виховання підсвідомої діяльності починається з дошкільного віку, і відбувається воно шляхом накопичення вражень — зорових, слухових, чуттєвих.

Велику роль у цьому процесі відіграють прогулянки, під час яких діти вивчають рідну природу, вчаться бачити і відчувати її красу; читання казок, дитячих оповідань, втілення на заняттях казкових образів, знайомство з книжковими ілюстраціями, альбомами репродукцій живопису для дітей тощо.

2. Деякі психофізіологічні особливості дітей дошкільного віку і їх врахування в хореографічній роботі

У дошкільнят увесь кістково-м'язовий і зв'язковий апарати ще дуже слабкі, перебувають у стадії розвитку, і тому не слід перевантажувати їх. У дітей в цьому віці ще недостатньо розвинені стопи (23°), а ще молодші тримають їх майже паралельно. Розгортання стопи з віком поступово збільшується, що зумовлено співвідношенням частин тіла і центром ваги. Зважаючи на це, на заняттях не можна форсувати формування виворотності, а слід проводити навчання у невиворотних позиціях бального танцю — першій і третій.

З віком дитини розвивається і стрибок. Починаючи з шести—семи років, симетричні рухи ніг при повторних стрибках зберігають задане положення. До шести років стрибки слід використовувати дуже обережно.

Швидкість рухів залежить від швидкості протікання фізіологічних процесів у нервово-м'язовому апараті і центральних відділах нервової системи. Паралельно з віком, розвитком дитини зростає і швидкість ходи. У своїй роботі педагог-хореограф повинен все це враховувати і не перевтомлювати дітей невідповідними їхнім психофізіологічним можливостям темпами і тривалістю занять.

Точність відтворювання м'язового .напруження у дітей семи—десяти років ще не велика, а у дошкільнят — просто мала, як і здатність нервової системи до більш тривалого підтримання стану безперервного збудження нервових центрів при статичному напруженні. Тому не можна дітей дошкільного віку ставити в позу на тривалий час, як, наприклад, заняття біля станка у формі, загальноприйнятій для класичного танцю (екзерсис на одну руку у виворотному положенні). Виходячи з цього, педагог повинен пам'ятати, що тривалі навантаження під час вивчення танцю в одному і тому ж ритмі давати не слід, а треба чергувати їх з фазами переключення, відновлення і стимуляції моторики у вигляді більш легких м'язових зусиль.

У дітей дошкільного віку процеси збудження переважають над процесами гальмування. Відчуття і сприйняття у них розвиваються інтенсивно і випереджають розвиток мислення.

У віці п'яти—семи років відбуваються істотні зміни і у вищій нервовій діяльності дитини: підвищується роль слів і словесних образів, підсилюється і значення усвідомленої дії

У сім років інтенсивно розвиваються основні властивості нервов т системи: сила, рухливість, врівноваженість; чіткіше виявляються індукційні відносини концентруються послідовні гальмування, що впливають уже на процеси збудження. Види внутрішнього гальмування виробляються легко і стають стійкішими.

У цей період для педагога відкриваються нові можливості в системі навчання і виховання. Поведінка дитини — це процес вироблення систем умовних зв'язків і рефлекторних актів. Педагогу для правильного проведення навчального процесу треба знати, які види подразників і форми їхнього підсилення відповідають кожному віку.

У дітей чотирьох—шести років домінує ігровий рефлекс. Від шести до семи років, крім ігрового рефлексу, рефлекторним підсиленням виступає «слово. З чотирьох до шести років переважає мислення в дії, тому з чотирьох років доцільно посилити розвиток рухової активності дитини з використанням більш широкого діапазону чітко диференційованих за віком і адекватних за завданням засобів формування моторики організму, що швидко росте. У дітей шести-семи років мислення в дії пов'язане із словесним мисленням.

Особливість дошкільника і в тому, що він все сприймає через гру. Найсильнішим засобом в розвитку, тренуванні і діяльності всіх функцій нервової системи дошкільнят є гра. У грі вони пізнають життя, ігрові прийоми загострюють у них інтерес до об'єкта, посилюють увагу, розумову діяльність і емоційну сферу. Цей період у житті дітей — період