А. Макаренко говорив про важливе значення гри в розвитку дитини як підготовки її до майбутньої діяльності, про близькість гри до праці, оскільки в ній завжди є і робоче зусилля, і зусилля думки. Для правильного формування вищої нервової діяльності дитини педагогу необхідно підбирати такі ігрові танці, які відповідали б її вікові.

Заняття з дошкільнятами можна проводити у груповій та індивідуальній формі. Та при будь-якому варіанті основним залишається урок, мета якого — ознайомити, навчити, закріпити.

Тривалість уроку не повинна перевищувати 45 хвилин, інакше це призведе до фізичної перевтоми дітей, розсіювання їхньої уваги. Він має будуватися на різноманітному матеріалі, який подобається дітям, оскільки одноманітна діяльність стомлює їх. Не слід також довго затримувати увагу дітей на одному рухові, тому що вона у них ще нестійка.

Між складовими частинами уроку треба робити паузи, щоб переключити увагу дітей

Побудова уроку. Починати його слід з 3—5-хвилинної «розминки». Дітям програють незнайому музику — марш, польку та ін. Кожна дитина рухається, як їй забажається, тобто у рухах передає своє розуміння перше почутої музики. Зміни в рухах настають у зв'язку зі зміною тему, нюансів, регістру і т. д.

«Розминка» — це підготовка до початку уроку, нею починається емоційне проникнення в образ, активізується уява для загального звільнення у дітей рухової реакції — вони вчаться у рухах переживати музику.

Урок, як правило, складається з трьох частин, кожна з яких має бути не затягнутою і цікавою.

Перша частина уроку: розучування рухів у ігрових завданнях.

Друга частина уроку: молодша група — вільні ігри за вибором дітей; середня — ігри за придуманими самостійно сюжетами; старша — розучування етюдів до танців.

Третя частина уроку: молодша група — ритмічні завдання, спочатку без супроводу, а пізніше — із супроводом, середня — ігрові етюди до танцю; старша — розучування частин танцю За бажанням педагога може бути і четверта частина уроку: молодша група — прослухування музики до наступного ігрового завдання або ритмічної вправи; середня — показ самостійно підготовленого завдання; старша — показ самостійно створеного етюда або маленького танцю.

Кожна частина уроку повинна включати повторення попереднього і виклад нового матеріалу з обов'язковим його закріпленням (самостійне виконання завдань). Шляхом повторення непомітно накопичується матеріал, яким дитина зможе користуватись в самостійній діяльності.

Кожна частина уроку повинна ставити конкретні завдання, пов'язані між собою і спрямовані на виконання програми в цілому. Даючи завдання дітям, педагог має враховувати їхні вікові особливості, серйозно продумати, на які якості розвитку дитини спрямоване це завдання, як організувати дитяче сприйняття, включити уяву, мислення і так побудувати урок, щоб дитина активно думала над його вирішенням. Тільки за таких умов урок буде ефективним. Відповідно до поставлених завдань педагог обирає і методичні прийоми.

На кожному занятті треба сказати дітям, що саме вони сьогодні робитимуть, чому повинні навчитись, зосередити їхню увагу на досягненні поставленої мети.

Новий матеріал краще подавати в невеликому обсязі, з наростанням ступеня складності, повторюючи його до свідомого засвоєння дітьми. Перед кожним повторенням їм слід чітко пояснити, чому, з якою метою повторюється рух, етюд. Це може бути новий відтінок у виконанні, нове забарвлення виразності руху, чіткіше його виконання, яскравіша образність. При виконанні нових завдань і при їхньому повторенні у дітей не повинна пропадати творча основа, вони мають постійно відчувати, що в повторюваному матеріалі опановують складніші елементи Часте повторення при розучуванні, не підкріплене новими завданнями, стомлює дітей, робить їхнє виконання формальним, а це в свою чергу негативно впливає на успішність і розвиток. Такий же негативний вплив на творчу діяльність справляє і новий матеріал, поданий у великому обсязі, поспіхом. Дітям кожної вікової групи потрібен різний час для засвоєння певного матеріалу і вироблення навичок. Але цей процес у всіх групах повинен бути обов'язково свідомим, оскільки це сприяє узагальненню матеріалу на доступному кожному віку рівні.

Підбирати рухи до ігор, етюдів, танців, хороводів слід не дуже складні, чергуючи моменти пожвавлення із спокоєм. При розучуванні рухів, які за змістом і формою повинні збігатись з музикою, педагог показує дітям, якими засобами можна їх краще опанувати і виразно, невимушено виконувати під музику. Вільно володіючи рухом, вони зможуть краще вслухатись в музику, зрозуміти і передати її характер.

Після того, як діти опанують потрібну кількість рухів, педагог спрямовує їхню діяльність на самостійне застосування цих рухів для виконання різних за змістом завдань, етюдів, танців. Привчаючи дітей до такої самостійності, спочатку треба спрощувати завдання в етюдах, хороводах, танцях, щоб діти почували себе вільніше і впевненіше. Боятись того, що танець буде простим, не слід, головне — діти досягнуть творчої свободи.

Під час подачі нового матеріалу педагог уважно стежить за естетичними переживаннями дітей і фіксує їх, оскільки далі, в процесі розучування етюдів, танців, а також при неодноразовому повторенні рухів, комбінацій настає так званий «робочий» період. Поетична атмосфера, викликана першим враженням від нового матеріалу, ніби втрачається. Але це тільки тимчасове явище, поки рухи, етюд, танець не будуть засвоєні до вільного виконання. В «робочий» же період засвоєння матеріалу треба стежити, щоб емоційність сприйняття музики не знижувалась, тоді в заключному періоді засвоєння матеріалу, готового до виконання, повернеться і перша поетична атмосфера. В «робочому» періоді переживання не зникають, але в силу його завдань змінюється характер їх, виникають інші почуття — «робочі».

З перших