днів навчання і до його завершення педагог провадить виховання уваги у дітей від недовільної до довільної. Методика виховання її полягає в тому, щоб навчити дітей самим ставити перед собою певну мету і домагатися її досягнення. Це може бути запам'ятовування порядку рухів, завдання, етюда, частини танцю і, нарешті, всього танцю, виконання свого етюда, сольного уривка, невеликого танцю і т. д. Мета завжди повинна бути ясною. Прагнучи досягти її, дитина зживається з образами, вони стають їй зрозумілішими, близькими, і тоді виконання поступово стає довільним.
Коли діти оволодіють певною кількістю умінь і навичок, можна давати їм завдання додому, оскільки урок — лише частина процесу навчання і виховання, яка доповнюється самостійною роботою вдома. Перші домашні завдання мають бути невеликими і нескладними, наприклад: Придумати рух або тему для завдання, повторити вивчений на уроці рух, придумати сюжет для етюда і т. д. Поступово, з віком, вони ускладнюються. Старшій групі можна давати різноманітні завдання додому після попередніх детальних порад і настанов, як краще виконувати той чи інший рух, досягти правильної форми. Вдома діти заздалегідь готуються до занять. Зростає їхня активність, самостійність, ініціатива і творчість, почуття відповідальності. Для розвитку уяви їм доцільно поступово давати комбінувати знайомі рухи, змінювати відоме завдання, етюд, танець.
На наступному занятті відбувається перевірка домашнього завдання. Педагог викликає дітей для показу і пояснень. Після цього аналізує кожен виступ, робить певні узагальнення і висновки.
Під час занять дозволяється користуватися станком, але він повинен бути точно розрахований на зріст дітей. Підводити їх до станка треба лише в тому випадку, коли певний рух спочатку важко вивчити на середині залу, наприклад, напівприсідання і «жабка» або напівприсідання на одну ногу (група шести—семи років, хлопчики). Педагог ставить дітей обличчям до станка, вони злегка кладуть на нього обидві руки на рівні плечей і разом з педагогом розучують рух. Коли вони засвоять його обличчям до станка, педагог ставить їх біля станка за одну руку, продовжуючи дальше розучування руху, а потім усі переходять на середину залу. Аналогічно розучуються й інші складні для дівчаток і хлопчиків рухи. Деякі з них можна розучувати, тримаючись за станок одразу однією рукою.
3. Поради щодо проведення перших уроків
Розпочинаючи свою роботу з дошкільнятами, педагогу необхідно перш за все познайомитися з дітьми, приглянутись до них, збагнути їхні вдачі (наскільки це дозволяє перше враження). З цією метою на першому занятті він пропонує їм назвати ігри, в які вони люблять грати, записує імена тих, хто назвав ігри, та назви ігор. В залежності від кількості названих ігор діти грають в них протягом двох-трьох занять. Пропонуючи гру, дитина розповідає її зміст і правила. Діти зацікавлені, кожен нетерпляче чекає її початку. Створюється радісна, невимушена атмосфера, діти почувають себе вільно, їм весело, а педагог має можливість, спостерігаючи за грою, приглянутись до них. Свою захопленість, радість діти проявляють галасливо, але педагогу не слід втихомирювати їх, руйнувати цей необхідний для виявлення емоцій шум. Треба дати їм погаласувати, а після цього спокійно і ласкаво сказати: «А тепер почнемо гру». Цей методичний прийом слід застосовувати і у всій подальшій роботі.
Несміливі, сором'язливі, загальмовані у своєму розвитку діти не називатимуть ігор і не одразу включаються в них. Змушувати їх брати участь у грі всупереч їхньому бажанню не слід; вони ще більше замкнуться, і тоді важко буде вивести їх із цього стану. Поступово діти самі почнуть включатися в гру і самі переборюватимуть свою сором'язливість, скованість, несміливість. У подальшій роботі таким дітям треба приділяти більше уваги, ніж іншим. Закінчивши період «знайомства» (приміром, три заняття), педагог переходить до процесу навчання.
На першому занятті діти вчаться ходити, починаючи крок з носка, оскільки без вироблення правильної ходи і осанки не можна приступати до вивчення танцювальних рухів. Включати у виконання завдання треба всіх дітей, бо довго сидіти спокійно їм важко, вони почнуть крутитись, увага розсіюватиметься. Групу слід розділити на дві підгрупи.
Під час виконання руху педагог лічить «раз», «два» для кожного кроку, не швидко, щоб діти могли правильно з носка ставити ногу — «підкрадатися», визначає заздалегідь рахунок для стрибка і т. д. Зауважень по ходу завдання давати не слід, щоб не заважати дітям зосереджуватись, але спостерігати за ними треба. Після закінчення завдання варто похвалити їх, врахувавши найслабшу ланку у виконанні, зробити одне загальне зауваження і повторити завдання вдруге.
Після повторного виконання знову похвалити за виправлені помилки, дати нову вказівку, повторити ще третій раз. Діти грають із захопленням, їхнє емоційне збудження досить високе. Але більше трьох разів повторювати завдання-гру не слід, оскільки в силу нестійкості уваги інтерес до завдання почне знижуватись.
Емоційне збудження, викликане вивченням руху у грі, треба зняти, заспокоїти дітей. Педагогу слід так будувати урок, щоб на зміну збудженню приходило гальмування, своєрідний відпочинок, але відпочинок активний, що зосереджує увагу дітей. Цього можна досягти, наприклад, в такий спосіб: педагог запитує дітей, в яку гру вони хочуть пограти в кінці уроку. Діти називають кілька ігор. Невеличкий діалог, що триває не більше двох-трьох хвилин, знімає збудження, відпочинок проходить непомітно, увага концентрується, захоплення не знижується, воно лише набуває іншого характеру. Після короткого відпочинку педагог знову переключає увагу дітей на інший вид занять: починає вивчати побудови— ходіння в одну шеренгу. Нове завдання захоплює дітей, але не такою мірою, як перше,