Ле Корбюзье

- 1 -

«Естетика інженера й естетика архітектора зв'язані єдністю, але перша з них переживає бурхливий розквіт, а друга болісно деградує»

«Мої шукання, так само як і мої почуття, зводяться до одному, до головного в до поезії»

Jle Корбюзье.(«До архітектури»)

У прагненні домогтися нового розквіту естетики архітектури й у поетизації цієї найважливішої сфери людської діяльності — ключ до розкриття творчості Ле Корбюзье — великого майстра, життя якого зв'язала два століття в історії сучасної архітектури.

Кінець XIX століття знаменувався небувалим розмахом будівництва, величезними досягненнями в науці і техніку. Виникають нові сміливі конструкції, застосовуються нові будівельні матеріали, нова будівельна технологія. І поряд з цим виявлялася неспроможність традиційних эстетических концепцій у мистецтві архітектури. В архітектурному середовищі відбувалося розшарування: одні намагалися осмислити нові можливості, інші всупереч конструктивній логіці намагалися сховати нові конструкції за помилковою декорацією ветхих архітектурних стилів.

«У сімнадцять років мені пощастило зустріти людини без забобонів, що доручив мені будівлю свого будинку. І у віці від 17 до 18 років я побудував цей будинок з великим старанням і цілою купою хвилюючих подій. Цей будинок, цілком ймовірно, жахливий»

Будинок цей був першій і останнім у творчості Ле Корбюзье, вибудованим у дусі декоративного стилю 900-х років модерн.Ле Корбюзье в 19 років назавжди перевернув у своїй творчості цю сторінку в історії архітектури, щоб ніколи більше до неї не повертатися.

«Але з тих пір я переконався, що будинок будується з матеріалів, робітниками, за розробленим планом і розрізові і це визначає успіх або неуспіх добутку», — виводить для себе свій перший незмінний постулат майбутній архітектор-новатор. Так, уже на початку століття він задумується про необхідність шукати нові шляхи в архітектурі. Молодий Жаннере відмовляється від канонічних прийомів і готових рецептів, преподносимых в архітектурних школах, від поняття про «велике натхнення понад», що не має відносини до реальності.

І в першому своєму будинку Ле Корбюзье вже шукав эстетического єдності призначення і форми, прагнув поетично осмислити й органічно включити архітектуру в навколишню природу.

«Житло — це можливість вільно рухатися... відпочивати, занурюватися в роздум; можливість випробувати або викликати присутність середовища: сонце — хазяїн усього живого, рух повітряних струменів, що чарує око і несе щиросердечна рівновага, видовище трав, квітів, дерев, неба, простору».

СЕРІЙНЕ ДОМОБУДІВНИЦТВО

«Починається велика епоха. Виникають нові віяння. Індустрія, що нахлинула, немов бурхливий потік, принесла із собою нові знаряддя, при- способленные до цієї нової епохи і породжені новими віяннями.

Закон економії владно керує нашими діями і думками.

Проблема будинку — це проблема епохи. Від неї нині залежить соціальна рівновага. Перша задача архітектури в епоху відновлення — зробити переоцінку цінностей, переоцінку складених елементів будинку. Серія заснована на аналізі й експерименті. Важка індустрія повинна зайнятися розробкою і масовим виробництвом типових елементів будинку.

Треба повсюдно впровадити дух серійності, серійного домобудівництва, затвердити поняття будинку як промислового виробу масового виробництва, викликати прагнення жити в такому будинку.

- 2 -

Якщо ми вирвемо зі свого серця і розуму застигле поняття будинку і розглянемо питання з критичної й об'єктивної точки зору, ми прийдемо до будинку-машини, промисловому виробові, здоровому (і в моральному відношенні) і прекрасному, як прекрасні робочі інструменти, що нерозлучні з нашим життям.

Будинок буде виконаний тієї одухотвореної краси, що людина-творець здатн повідомити всякому простому і необхідному знаряддю праці.»

« Будинок - це машина для житла.» (Із книги «До архітектури»)

У 1914 році Ле Корбюзье створює проект збірних серійних будинків, названий їм «Доміно» (перша в історії архітектури ідея каркасного будинку для серійного виробництва). Проект не був реалізований і одержав визнання лише в 1929 році.

...Строгий інтер'єр студії в Порт-Молиторе відбиває характер її автора і хазяїна. Тут просторо, зручно працювати і тихо, як у музеї. І як у музеї, можна побачити лише ті речі, що гідні споглядання і, мабуть, дороги власникові. Добутку його друзів Пабло Пикассо, Анри Лорана, Фернана Леже.

З останнім Ле Корбюзье зв'язала особливо глибока дружба. Обоє художника багато в чому схожі не тільки поглядами на мистецтво, але і своїм світовідчуванням, відношенням до життя. Обоє вони — з родини трудівників, обоє самородки я навіть самоучки, зобов'язані всім досягнутому тільки самим собі, своєму талантові.

Починаючи з 1922 року Ле Корбюзье будує трохи невеликих споруджень в околицях Парижа в зовсім новому стилі по пластиці, композиції і формі. Це невеликі будинки-вілли, майстерні для найближчих друзів-художників: живописця Амедея Озанфана в Парижі, скульптора Жака Липшица в Булонь-сюр-Сен. От її окремі опори піднімають над землею будинок Ля Роша композитора Альбера Жаннере, брата Ле Корбюзье. Вільне планування внутрішніх приміщень створює тут незвичайні, фантастичні, але логічно завершені інтер'єри. Плоский дах — тераса із садом. Сад розбитий і під опорами будинку, і будинок немов парить над зеленню. Витягнуті по горизонталі вікна відкривають вид на навколишню природу. Перед нами основні риси архітектури Ле Корбюзье, що ми довідаємося у всіх його — і малих і грандіозних — проектах.

У будинках, побудованих Ле Корбюзье, тріумфує нова архітектурна естетика, життєстверджуюча і глибоко людяна. Кожна нова будівля стає подією в художньому світі. Його добутки і проекти публікуються