На жаль, питання про самоцінність людини, її розвиток як вищу ціль суспільства фактично було зняте. У вихованні молоді домінувала мета - готувати людину для повної самовіддачі суспільству. Тим самим знімалось питання про індивідуальний, самобутній шлях людини. Індивідуальне прирівнювалось до соціального. З такого вульгарного розуміння змісту життя випливає декілька негативних наслідків. Перший - одностороннє розуміння категорії обов’язку. Другий наслідок - ігнорування дитячих інтересів. Наперекір гуманістичній лінії, яка проходить через всю історію педагогіки, педагогів і учнів вчили бачити зміст у результатах, які виходять за межі сьогоднішнього життя індивіда. Звідси дитинство, шкільні роки розглядалися не як саме життя, а лише як підготовка до нього. Таким чином, багато з того, що породжує живі почуття, що відповідає безпосереднім потребам дитинства, отроцтва, юності було поставлено поза цілями виховання.

У формуванні цілей виховання теорія педагогіки повинна виходити з необхідності розвитку у дітей якостей, які б допомагали людині реалізувати себе і як особу суспільну, і як неповторну індивідуальність із своїми специфічними запитами та індивідуальними методами соціальної самореалізації. Мета життя - життя, тобто сам процес життя. Навчити цьому процесові повсякденного здорового проживання індивідуального життя в нормальних умовах - важливе завдання в системі цілей виховання.

Центральним системоутворюючим поняттям, яке характеризує процес самореалізації людиною своїх сил і здібностей, є поняття культури самовизначення людини. Навчитися жити - значить виробити свою позицію у житті, своє світосприйняття, відношення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе, інших, суспільний процес, поставити собі завдання, щоб діяти у відповідності з ними. Без цього неможливий розвиток. Слід підкреслити, що у самовизначенні центральним компонентом є вироблення позиції. Саме у формуванні діяльної позиції творця - змінювача себе полягає специфіка виховної роботи класного керівника.

Самовизначення передбачає як самостійність і позиційну визначеність, так і програму дій для її втілення. Основною умовою для дії цього механізму, його базою є наявність сфер самовизначення. Таких сфер чотири: людина, суспільство, природа, інтегративні продукти людської діяльності (неосфера).

Сфера “Людина” передбачає самовизначення у розумінні самоцінності людського життя, індивідуальності, самобутності цього процесу, сенсу діяльності. Самовизначення у цьому забезпечує гуманістичний початок життєдіяльності і самого виховання.

Самовизначення у сфері “Суспільство” відбувається через засвоєння цінностей такого порядку, як Батьківщина, правова держава, сім’я, праця.

Самовизначення у сфері “Людина-природа” може будуватися через пізнання себе як частини природи, через вдосконалення себе, через розуміння власної відповідальності перед майбутніми поколіннями у процесі освоєння і перетворення природи.

“Продукти людської діяльності” як сфера самовизначення передбачає усвідомлення моральної відповідальності у використанні продуктів науково-технічного прогресу, у засвоєнні людської духовної культури, у відтворенні національних традицій та їх розвитку як частини світової культури. Особливої уваги заслуговують виявлення і формування народних та національних основ культури особистості.

Таким чином, ми та детально зупинилися на культурі відношення людини до самої себе, а через це - до інших людей, природи і суспільства тому, що це і є новий гуманістичний погляд на виховання. Допомогти людині, що росте, шукати свій сенс життя, створювати сприятливі умови, щоб з дитячих літ її буття і спілкування з іншими людьми, з навколишнім світом було гідним людини - це і значить виконувати головне призначення вихователя.

Кожний педагог розуміє: без допомоги дорослого, діти досить довго не можуть зорієнтуватися у світі, їм важко вирішувати різні життєві завдання, набувати духовної культури.

Що значить викликати у підлітка прагнення до духовного життя? Це значить виховувати прагнення до Правди, Добра і Краси. У процесі прагнення людини до Добра, Правди і Краси і відбувається її життєве самовизначення.

Але у психолого-педагогічному плані недостатньо лише знати, що слід формувати у людини, важливо розуміти, яким чином відбувається засвоєння культури і саморозвиток особистості. Тобто, необхідно визначити завдання, які забезпечують “механізм” виховання. При цьому слід мати на увазі, що виховання без бажання самої дитини удосконалювати себе неможливе. Тому управління процесом розвитку особистості є ні що інше, як допомога школяреві у його саморозвитку. Це “само” і є основним орієнтиром педагога, бо здатність до самовизначення є головним механізмом розвитку вільної, гуманної, свідомої людини, яким повинен бути громадянин України.

ЛІТЕРАТУРА |

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються концептуальні засади діяльності класного керівника в сучасних умовах відродження і розбудови національної школи України, що випливають з основних концепцій і програми “Освіта” (Україна ХХІ століття). Характеризуються нові підходи і тенденції до визначення цілей, змісту, методів та організаційних форм роботи школи і класного керівника в умовах варіативності, диференціації і індивідуалізації.