опрацюванням відповідних проектів і вказівок про те, що і як належить виконувати на кожному об'єкті чи території (пункти 4.2.2 - 4.2.4 "Директив").

У кількох історичних містах України (Одеса, Кам'янець-Подільський, Жовква, Чернівці) вже розроблено й застосовуються спеціальні правила забудови й реставрації історичних та заповідних районів (7). У Львові таких документів ще не опрацьовано, хоч на потребі їх уже давно наголошують науковці й громадські пам'яткоохоронні організації.

Головною домінантою розвитку Львова нині стає його архітектурно-містобудівна спадщина. Тому потрібно знайти нові підходи, які б уможливили з наукових позицій зберігати, реставрувати й використовувати унікальний архітектурний комплекс історичного центру. Найактуальніші завдання у виробленні цих нових підходів до міста-пам'ятки всесвітнього рівня, гадаю, такі:

1. Вдосконалення правової бази пам'яткоохорони, увідповіднення її з міжнародними нормами. Слід поліпшити організаційну структуру пам'яткоохоронних органів. Важливо розробити й увести в дію Правила збереження, реставрації та використання пам'яток Львова, про що вже йшлося.

2. Вивчення і публікація матеріалів про архітектурну спадщину Львова, повна інвентаризація її. Це завдання передбачає залучення науковців з університетських закладів, а також виконання спеціальних наукових програм і проектів.

3. Опрацювання на основі повної інвентаризації спадщини Програми регенерації центральної історичної частини міста. Треба переорієнтувати теперішню політику створення "зон реконструкції" на політику реставраційного спрямування, що мислить собою створення зони регенерації історичного архітектурно-містобудівного комплексу центру Львова (у межах території, внесеної до Списку, або й ширше), як цього вимагають правила і рекомендації ЮНЕСКО

та, зрештою, і наші містобудівні норми (8) для заповідних територій. Здійснивши ці перші заходи, можна буде наблизитись до вимог, що їх ЮНЕСКО ставить до об'єктів всесвітньої спадщини й до методики проведення робіт на комплексах такої вартості.

Львову тут доведеться надолужувати прогаяне. Згадаймо, що за кордоном роботи з регенерації історичних центрів у містах такого рангу, як Львів, розпочаті ще в 60 - 80-х роках. Скажімо, програму реставрації історичного ядра Кракова уряд затвердив у 1961 році, а в 1976 році - комплексну програму регенерації середмістя. Дотепер цю останню програму в основному вже здійснено9. Таллінн (Естонія) у 1980 році отримав спеціальну премію "Золоте яблуко" Європи за виконаний, починаючи від 1970 року, комплекс робіт з регенерації середмістя. У Ризі (Латвія) проект регенерації території Старої Риги урядово затверджений ще в 1983 роцім (10). У кожному з цих міст, завдяки наявності наукової "програми регенерації" і цілеспрямованій політиці щодо втілення її, вдалося досягти комплексності реставраційних робіт і відродити в такий спосіб великі історичні дільниці. У Кракові в 60-90-х роках відреставровано в середмісті більш як 400 будинків. Для порівняння у Львові від 1975 року, коли утворено державний історико-архітектурний заповідник, по 1995 рік відреставровано лише близько 40 будівель.

4. Розроблення програми інвестування регенерації історичного ядра Львова, оскільки в нових суспільно-економічних умовах особливої уваги потребує саме справа залучення коштів (у тому числі закордонних). Більшість міст, давніше внесених до Списку всесвітньої спадщини, значну частину коштів для реставрації здобувають від туристичної діяльності. У цій ділянці - використання історичних міст як об'єктів туризму й культурної індустрії - нагромаджений і закріплений у документах ЮНЕСКО великий міжнародний досвід, з яким варто ознайомитись і використати у Львові. Зокрема в згаданих "Директивах" ЮНЕСКО визначено основні цілі початкової стадії робіт на пам'ятках всесвітньої спадщини:

1. Усвідомлення особами, що мають у своєму підпорядкуванні територію пам'ятки всесвітньої спадщини й окремі об'єкти її, які цінності там охороняються і як саме вони повинні зберігатися; ці цінності повинні бути неодмінно задокументовані.

2. Складення особливих "Правил" щодо засад діяльності на пам'ятці відповідно до заявленого ступеня цінності її.

3. Проведення повної інвентаризації всіх культурних цінностей у межах території всесвітньої спадщини.

4. Організація регулярних інспекцій пам'ятки та окремих об'єктів її з допомогою фахівців з відповідною кваліфікацією і досвідом; публікація офіційних звітів таких інспекцій.

5. Опрацювання загального стратегічного плану управління пам'яткою, що включає загальні й пріоритетні обсяги реставраційних робіт; конкретизація цього плану в річних програмах.

6. Врахування у всій діяльності на пам'ятці засад етики реставрації, а також міжнародних норм і рекомендацій, опрацьованих ЮНЕСКО для пам'яток всесвітньої спадщини (11).

У "Директивах" також вказується на доцільність опрацювання довготермінової (від 5 до 30-ти років і більше) Концепції діяльності на об'єкті всесвітньої спадщини та планів меншої тривалості - на 3 - 5 років і однорічних.

Як, бачимо, усі перелічені шість основних завдань - актуальні для Львова. Віримо, що наявність у місті великої кількості кваліфікованих науковців і реставраторів дасть змогу поступово розв'язати організаційні, правові, методичні й практичні питання розвитку міста як об'єкта всесвітньої спадщини, хоч нині мусимо констатувати - ситуація тут з погляду збереження архітектурних пам'яток не найкраща.