руками, тобто в позі, що нагадує зображення Оранти, відомої в Середземномор’ї.
Культура трипільців найчастіше представлена виробами розписної кераміки. Основними елементами орнаментів були спіралі, зиґзаґи, смуги та зображення людей та тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб).
У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберігається чимало типових елементів трипіль-ського орнаментально-декоративного мистецтва.
Існує припущення, що трипільці мали свою писемність. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на гли-няному посуді, пряслицях, зброї тощо, трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письма — певної відповіді дослідження поки що не дали.
Житло трипільців дуже нагадує українську сільську хату ХІХ ст.
Трипільці вшановували вогонь. Кожна родина молилася до свого Овина - домашнього вогню. Овином звалися не тільки піч, а й кухня, стодола для сушіння зерна, саме вогнище, яке запалювалося від іскри, добутої тертям дерева об дерево (живий вогонь).
Антропологічного матеріалу з трипільської доби дуже мало, оскільки в похованнях того часу переважало трупоспалення. Рідкісні знахідки трипільських черепів (біля с. Халеп'є, Ігрень поблизу Дніпропетровська) свідчать про їхню подібність до скульптурних зображень. Дослідники стверджують, що трипільці антропологічне найбільш схожі з давніми мешканцями Малої Азії: мають скошене чоло, вигнутий (т.зв орлиний) ніс, довгасте витягнуте обличчя. Вони належать до передньоазійського або вірменоїдного (баскоїдного) типу, як і вся людність Європи й Середзем-номор'я доби неоліту.
Успадкувавши певну суму елементів матеріальної культури трипільців, українці лише змінили свій антро-пологічний тип, що аж ніяк не заперечує їхньої автохтонності на нашій землі, адже автохтонність — це не лише наслідок біологічної зміни поколінь. Такі явища відомі й серед інших народів, наприклад, турки зберегли свою мову, але втратили антропологічний тип (з монголоїдів перетво-рилися в європеоїдів).
Слід зазначити, що ряд учених ототожнювали трипільців з пеласгами: так академік Олексій Соболевський вважав трипільців-пеласгів предками кіммерійців і скіфів, Єгор Классен та Дмитро Чертков підт-верджували гіпотезу про ідентичність трипільців з пеласга-ми. Українські вчені в діаспорі (В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та ін.) продовжували вважати трипільців етнічними пред-ками українців, однак їхні праці в Україні були маловідомі.
Популяризатором знань про пеласгів у нас в Україні став Олександр Знойко. Його праця «Міфи Київської землі та події стародавні», що вийшла в світ уже після смерті автора, була сприйнята неоднозначне. Особливо різкої кри-тики вона зазнала від фахівців, які не визнали книгу науковою.
Та, незважаючи на популярність викладу, Олек-сандр Знойко спирається на праці Ксенофонта Сосенка, Миколи Марра, Олександра Черткова, Омеляна Партаць-кого та багатьох інших вчених, а також цитує праці стародавніх істориків, котрі писали про Україну: Геродота, Птоломея, Страбона, Тацита, Павсанія, Діонісія Галікар-наського і т.д. Знойкові «Міфи...» нарешті досягли свого — українські вчені звернули увагу на «небезперечні, але сміливі і водночас аргументовані докази Олександра Знойка про виняткове значення трипільської культури в форму-ванні сучасного населення України».
На межі ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е трипільська культура занепадає, припиняється життя на багатьох трипільських поселеннях. Вони були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців, яка приготовлена для ліплення посуду, житло попалене, сплюндроване. Наявність мальованого трипільського посуду серед комплексів шнурової кераміки свідчить про те, що трипільці не загинули остаточно, а змішалися з новою післятрипільською культурою.
Список використаної літератури:
Богдан Лановик, Микола Лазарович. “Історія України ”.- Тернопіль “Економічна думка”, - 2000.
Галина Лозко. “Українське народознавство”. – Київ “Зодіак-ЕКО”, - 1995.
В.Ю. Король. “Історія України ”.- Київ ВЦ “Академія ”,-1999.
Дмитро Дорошенко “Нарис Історії України”. В2-хТ. Т-1. Видавництво “Дніпрова хвиля” –Мюнхен .“Глобус” Київ,1991.