Згадаємо пам'ятку архітектури XVIII століття, церкву св.Миколи в селі Канора з північного Закарпаття. В цій пам'ятці властиві для світової архітектури насиченість рухом і мальовничість форм виражено в дусі лемківського типу церков, але й у досить оригінальній творчій синтезі. І все це по-народному висловлено в простих і ясних формах, зрозумілих місцевій людності, цілому українському народові і людськості цілого світу.

Динаміка зниження висоти веж у цій церкві села Канора, дуже енергійна. Уявна лінія, проведена через маківки хрестів, у цій пам'ятці дуже близька до найдинамічнішого зі всіх напрямків - похилої лінії, яка становить з поземою лінією кут, близький до 45°.

В цій пам'ятці архітектури поривання у височінь найвищої вежі є також дуже енергійне. Від похиленого даху опасання внизу, який об'єднує всі три зруби в одну цілість і стверджує в долішній частині будівлі панування поземої лінії над відземою, боротьба відземих Напрямків з поземими щодалі вгору все більш посилюється

В цій пам'ятці архітектури є загальноукраїнська тризрубність, об'єднана спільним опасанням. Але є і своя власна логіка у формуванні злету до неба, вираженого в кожній вежітрохи інакше. Є ще і чисто бойківська ярусність середньої вежі і чисто лемківська мальовничість веж з формами барокко. Також є ще лемківська асиметрія архітектурних мас, як дивитися на храм не здовж основної довгої осі із заходу на схід, а з північного або південного боку. Цю асиметрію ніщо не зрівноважує, бо башта над бабинцем є більша і незрівнянно тяжча за вежу над вівтарем. Проте цю асиметрію в певній мірі замирює поземе опасання, яке зв'язує цілу церкву в один організм, а також поєднує всю будівлю в одне ціле ще й спільне устремління всіх трьох веж до неба.

Одною з найкращих церков на Засянні вважаємо бездоганно пропорційну і струнку та ще й дуже давню церковну будівлю в селі Поворозник, збудовану в 1612 році.

Як порівняти середню вежу щойно проаналізованої церкви в селі Канора на Закарпатті з середньою вежею церкви в селі Поворозник, то легко помітити, що між ними є дещо спільне, а саме - чисто бойківська кількаярусність. У Канорі чотири такі яруси, а в Поворознику тільки три. Різниця не тільки в кількості ярусів, а і в неоднаковому розміщенні їх і в структурі завершуючої частини вежі в Поворознику, де вона є стрункіша і ніжніша.

Також і високий зруб у цих селах дечим відрізняється.

В Поворознику немає внизу опасання, існує більший нахил стін і є трохи виступаюча з кожного боку галерія. А головне значно виразніша форма багі, з таким самим струнким увінчанням, як і на середній вежі. І це таке чудове завершення в значно старшій будівлі, яку сміливо можна зарахувати до пам'яток дерев'яної архітектури світового значення!

І в селі Святкова Велика є збудована в 1757 році лемківського типу тризрубна церква, завершена трьома вежами, але щодо пропорцій та стрункости все ж вона далеко слабша за церкву в селі Поворозник [...]

А в селі Висова, у церкві лемківського типу, збудованій у 1779 році, три яруси покрівлі середнього зрубу вже вкрито бляхою, проте це не перешкодило зберегти принадність її трьох ярусів бойківського типу. Також і перекриття бляхою вівтаря у вигляді двох ярусів зроблено вміло і це нічим не псує загального ефекту, тим більше, що будівельник, як це видно, поставився з великою увагою і пошаною до кожного елементу веж, зробивши лагідні вигиби в кожному профілі покрівлі і енергійні вигиби в контурах бань.

В цій церкві, якщо під час генерального ремонту і робилася реставрація певних місць, це здійснювалося з великою старанністю [...]

Щодо самих барочних веж лемківського типу треба відзначити той цікавий факт, що така їх форма ніде в світі не зустрічається, та ще в незліченній різноманітності варіантів. Навіть на одній і тій самій церкві кожну вежу увінчує баня з восьмериком і банькою чим-небудь малим та відмінна. Цілком ідентичних, зроблених трафаретне веж на всіх трьох зрубах нам не доводилося бачити. Тим більше своєрідних відзнак має кожна вежа кожної іншої церкви. В такій же мірі різноманітні й барочні хрести на цих вежах. З точних зарисовок цих веж і, зокрема, хрестів, можна складати великі колекції.

Барочні бані, барочні хрести і утворені з них стрункі лемківські вежі - це є цілком оригінальний витвір українського племени лемків, як і барочні кіоти для окремих образів і цілі іконостаси внутрі церков. Це все становить творче завершення одної із локальних відмін загальнонаціонального своєрідного стилю українського козацького барокко. Козацьким його називають тому, що його найбільше поширення на цілій Україні, з великою кількістю місцевих особливостей і в незліченному числі композиційних задумів і мистецьких варіянтів, збігається саме з часами розцвіту українського козацтва. Цей стиль почав формуватися на Україні з другої половини XVI віку і досягнув найбільшого розвитку за ХVІІ-ХVШ століттів.

З середини XVI сторіччя, найбільше наприкінці цього віку, почали з'являтися перші цінні прояви українського козацького барокко, ще з ознаками переходу від ренесансу

до барокко. Ці прояви барокко бачимо не тільки в архітектурі, наприклад, у декоративному завершенні „Круглої" башти замку XVI віку в Острозі або в увінчанні стін замку XVI, з додатками XVII століття, в Староконстантинові, а також і в графіці книжок, особливо львівського видання після 1574 року і у видавничих гербах кінця XVI віку.

Хоча