розцвіт українського козацького барокко й охоплює ХVІІ-ХVШ віки, проте відголоски цього стилю траплялися ще й під час клясицизму, до середини XIX століття. В майстерному творчому удосконаленні, відповідному до вимог нашого віку, видатний український професор архітектури Д.Дяченко розвивав далі цей стиль між першою і другою світовими війнами. В цьому стилі він створив чудовий ансамбль будинків Київської Сільсько-Господарської Академії.
Отже, ще з кінця XVI сторіччя і на Засянні, в церквах, починають виникати барочні кіоти для окремих образів і іконостаси, розкішні завдяки своїй ошатності й мальовничості.
Про українську декоративну різьбу XVI-XVIII століттів є цікава праця М.Драгана, в якій дано широкий огляд творчости українських сницарів-різьбарів. Про цю творчість можна скaзати, що вона тісно звязана з традиціями народного мистецтва, але разом з тим в ній ураховується і все здобуте в цій ділянці з цілого світу [...]
Українські майстри декоративної різьби ураховували всесвітні досягнення в цій галузі мистецтва, але по-рабському не переспівували „модні" зразки, а, базуючись на традиціях і уподобаннях народної творчости, давали свіжі, багаті та різноманітні свої власні розв'язки, які забезпечили оригінальність, своєрідність і самобутність української різьби, найбільше по сільських церквах.
В кіотах та іконостасах України, а також і на Засянні, був загальнопоширений обов'язковий канон, проте одночасно були і пошуки, а нераз і захоплення чимось новим у цьому майстерстві, була виразно індивідуальна творчість у межах можливого. Тому і на Засянні декоративна різьба в стилі барокко в кожному іконостасі в більшій або меншій мірі чимсь відрізнялася.
Взагалі в цьому прояві майстерства, яке входить в комплекс дерев'яного будівництва церков, мотиви мальовничого й життєрадісного барокко, перейняті творчими нахилами і уподобаннями українського народу, дістали свій своєрідний пластичний і барвний вираз завдяки тому, що в композиції почато вводити елементи місцевої фльори, відшукуючи для неї все кращі й кращі стилізаційні форми
В декорації українського барокко є прояв прагнень хліборобів до багатого врожаю. Це проглядає в частому повторенні мотивів буйно розвинених і обтяжених плодами рослин.
Але в цьому інтересі щодо задоволення матеріяльного добробуту для
фізичного існування видне місце займає і емблематика морального ідеалу перемоги добра над злом, торжество християнської любови над бездушністю фарисеїв, Пилатів та Юд.
В орнаментальні мотиви цього декору вплітається стилізований соняшник, не стільки як прояв дороду, скільки як образ сонця,в значенні емблеми світла, тепла, істини та радощів життя і, особливо часто, виноградна лоза з її тяжкими гронами зрілого винограду, які також означають не тільки дорід плодів земних, а ще й символізують кров, пролиту Христом в ім'я високого заповіту цілому людству про любов до ближнього.
Уже в одній з старовинніших дерев'яних церков - церкві села Улюч, збудованій в 1510 році на Засянні, в декорі, одному - з образом Богоматері, а другому - Христа, бачимо колонки в по-барочному, а разом з тим і в дусі місцевої, чисто народної інтерпретації, обвиті виноградною лозою. Щоправда, не виключена можливість уведення цього в церкву і за пізніших часів.
До речі, варто звернути увагу на те, що Христос-підліток на цьому образі Богоматері притулився щічкою до обличчя Матері з ще натуральнішою ніжністю, ніж Христос-дитина, що обвив лівою ручкою шию Богородиці, а праву простягнув у бік її лівого плеча на відомій іконі кінця XI - початку XII століття, привезеній з Візантії до Вишгороду і пізніше названій „Володимирською Богоматір'ю".
Отже, образ Богородиці з села Улюч треба вважати за вельми цінний, якому належить місце, якщо не поруч з вищеназваним образом з Вишгороду, то, в кожному разі, десь близько коло нього в розумінні виразного вияву почуття сина до матері,
Також на Засянні, в церкві села Млини, збудованій в 1740 році, є на образах Покрови Пресвятої Богородиці два варіянти виображення розпростертих рук Богоматері, що свідчать про творчі пошуки якнайбільшої виразности в композиціях українських іконописців XVIII віку
Цілковиту еклектику, мішанину всяких стилів спостерігаємо в мистецькому оформленні церковних інтер'єрів не тільки в ХІХ-му, а і в нашому XX сторіччі. Проте й у цій еклектиці порою трапляються порівнюючи вдалі зразки, хоч би і скомбінованих з елементів у різних стилях, іконостасів. Прикладом такого іконостасу може служити елегантний зразок його в мурованій церкві села Нові Сади. В цьому іконостасі царські врата заповнено мальовничою різьбою в дусі барокко, обрамлення образів і удекорування їх мотивом зі скойок, також і трельяжні дияконські двері перейнято духом рококо, а спокій на горизонталі антаблементу і стрункі колонки в канелюрах є вже данина поширеному з першої половини минулого століття клясицизмові .
Написано цю працю після вивчення великого числа церков на місці. Базуючись на своїх і архівних записах, а також і на поданих тут (у першодруці праці. - Ред.) 856 світлинах, приходимо до висновку, що й та частина українського населення, яка перебуває в західніх Карпатах у Польщі, зробила свій значний вклад в історію українського мистецтва.
Цей вклад у найбільшій мірі зроблено з боку українського племени лемків, яке по-своєму поєднало місцеві народні традиції в мистецтві з впливами європейських стилів: ренесансу, барокко і клясицизму.
В найбільшій мірі на Засянні сприйняте було барокко, яке поступово удосконалилося і трансформувалося в свій власний стиль - лемківський варіянт українського барокко, званого козацьким.
Лемківський варіянт українського козацького барокко проявив себе в архітектурі, скульптурі, малярстві і декоративному мистецтві.
В архітектурі - це ніде більше в світі не виражена так послідовно, гармонійно й виразно пластична мелодія спаду висоти трьох веж від найвищої на