Цей спад має безліч нюансів, від досить різкого - під кутом у 45° до лагідного, мало помітного, в 15 або й 10 степенів.

Також існує велика різноманітність віддалень між вежами, від зближення їх у вигляді дружньо вираженого зосередження до широко розтягненого розміщення їх, коли через видовженість церковної нави ці вежі втрачають мальовничу єдність.

Ще більше різноманітности є у формах самих лемківських веж, від урочистих, багагоярусних, пропорційних, мальовничиху своїх плавних заокругленнях і здебільшого напрочуд струнких до скромних малоярусних, які становлять тільки п'єдесталь для хреста.

Вежі церков мають ще й нюанси фактури й колориту, в залежності " від покриття: архаїчного - гонтою, яка дає приємні, утворені з рисочок дрібно зазубрені контури, або модерного - бляхою, з її чітко лінійним окресленням форм і певною блискучістю, особливо ефектною в соняшний день.

А яка різноманітність в ярусній структурі кожного зрубу, звичайно найбільша в загальній побудові основної середньої частини церкви! Тут лемки перегукуються з бойками, відчуваючи і по-своєму виражаючи красу ступінчастих зрубів з їх чітким горизонтальним членуванням і зубчастими контурами.

Скільки ще різноманітйости в формах дашків, опасань на консолях або аркадах, галерій, ґанків та всіляких прибудов!

Яка велика різноманітність окремих дзвіниць, від найпростіших стінок з дзвонами і перекритих тільки дашками вишок з дзвонами, зведених на оголених від пошиття стовпах, - аж до струнких башт з опасаннями, галеріями та барочними банями і баньками з маківками і хрестами нагорі!

Різноманітні навіть прорізи в дзвіницях для поширення звуків благовісти: круглі, арочні, трикутні та всілякі інші фігурні.

Все це є невичерпний резерв багатющої мови ліній, форм та кольорів,

якою володіли будівники церков по селах Засяння, по тих селах, що їх мусіли покидати тамошні корінні мешканці. Вони мусіли покидати насиджені з діда-прадіда місця і залишати напризволяще свої чарівні, віками опоетизовані церкви. (Йдеться про здійснене 1947 року польською владою примусове виселення всіх українців-лемків з рідних місць. - Ред.).

В цій праці не довелося говорити про польський вплив на церкви українського населення Засяння, який безперечно був, як також був і взаємний вплив лемківських церков на місцеві польські.

Питання про взаємовпливи є тема для дальшого окремого дослідження. Але тут треба сказати, що сам факт запровадження скульптурних статуй у наших церквах є впливом римо-католицької синтези всіх пластичних мистецтв у храмах.

Отже, наявність у багатьох лемківських церквах статуй Богоматері з дитиною-Христом, Розп'яття і різних святих - це є ще одна можливість для збагачення мистецької виразности внутрішнього і зовнішнього вигляду храмів на Засянні.

Поява окремих фігур у скульптурі збільшує і пожвавлює комплекс мистецьких засобів кожної церкви, особливо тоді, коли ці статуї виявляють душевне зворушення і фізичний рух, коли вони характеризуються динамічністю поз, жестів і навіть міміки на обличчях.

Така жвавість і мальовничість пластичне зображених персонажів є характерна риса стилю барокко.

В культовій скульптурі менше місцевої лемківської самобутности, ніж в архітектурі церков, проте ця церковна скульптура на Засянні весь час перебувала в процесі пошуків такого виразу форм, який міг би бути в найбільшій мірі зрозумілим для українських селян.

Більше як загальноукраїнських, так і зокрема, місцевих лемківських прикмет помічаємо в церковному малярстві Засяння. В обличчях Богоматері, дитини-Христа, святого Миколая та святого Юрія, як і в образах апостолів часто можна впізнати зосередження найшляхетніших рис, властивих місцевій людності.

Типаж місцевої людности фігурує і в образах, в яких є масові сцени, в цілих складних композиціях на теми дванадцяти свят і численних подій з Старого і Нового Завіту. Особливо цікаво знаходити місцевий типаж у таких композиціях, які створювалися в багатьох варіянтах на теми Покрови Пречистої Богородиці та Страшного суду.

В образах Покрови, як на східній Україні, так і на Засянні, в юрбах народу, який шукає заступництва Богоматері, можна бачити як короновані особи і духовні владики, так і селянську бідноту. А на Запоріжжі, де була традиція освячувати Січову церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці, в юрбі народу малювали і козацьку старшину, і козацьку голоту. В цьому урівнюванні всіх тих, хто сприймає символічне любовне обіймання від Найсвятішої зі всіх матерів, проявляється демократизм українського світогляду, який не обійшов і українців Засяння.

А в грандіозному пдумі композиції Страшного сулу часто проявлялося ще більше українських національних рис у добиранні найрізноманітнішого персонажу для масових і індивідуальних сцен. За царських 1 часів на Україні бувало й так, що серед грішників можна було пізнати правдиво намальованих станового або урядника, які жорстоко утискували селян. Бувало і так, що такого гнобителя змальовували в "гой момент, коли його хапав чорт і тягнув у пекло. В таких сценах проглядав чисто народний український гумор.

Історики мистеці на вказують на те, що іконографія Страшного суду була досить повно розроблена у Візан тії ще до VIII століття, а на Україні цей сюжет вперше з'явився в київській Кирилівській церкві XII сторіччя і одразу ж почав проявлятися в місцевому тлумаченні. Щоправда, ще з Візантії для цієї теми встановилася традиційна схема розпису з місцем для Христа на гроні, певними місцями для апостолів, праведників і грішників, для „Лона Авраамова", тобто Царства небесного і пекла з геєною вогненною. Залежно від місцевих умов і обставин тема „Страшного суду" нескінченно варіювалася, насичуючись новими, іноді зовсім несподіваними і оригінальними Доповненнями.

Українці Засяння також і зі свого боку додали своєї творчої фантазії до розроблення цієї складної, багатолюдної