2. В українській літературі не проявився у повному й концептуальному . однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційно суб’єктивно-індивідуалістичного розуміння людини й дійсності . Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні , національні , моральні , гуманістичні ідеї 18 – 19 ст. , коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку . Модернізм в українській літературі зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні ( „ просвітянство ” , утилітарне призначення мистецтва ) , але він же й виступає одним із спадкоємців народницької ( в широкому розумінні цього слова ) літератури 19 ст. Переважає бачення людини в розкутості її внутрішнього світу до інших , у зв’язках з народом як духовною соборністю . Водночас на кінець 19 ст. склалися передумови для суб’єктивного поглиблення такого бачення та для корелятивного з ним , близького до модернізму , трактування особистості , що виходить позасвідомої людини , непереборної відчуженості внутрішнього – інтимного світу індивіда , його нерозв’язного конфлікту з дійсністю , а у царині форми – з неможливості передати у загальних . масово зрозумілих висловах внутрішнього осяяння особистості . Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії, окремі зразки якої ( починаючи з лірики Т . Шевченка , а також у творчості І . Франка , Я . Щоголіва , О . Маковея , Уляни Кравченко , В . Щурата , О . Козловського ) могли бути інтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримими риси нового художнього мислення в поезії ( Р . Сембратович , В . Бирчак , В . Стефаник , М . Коцюбинський , О . Кобилянська ) , згодом – у драмі ( Леся Українка , О . Олесь , С . Черкасенко , В . Винниченка ) . Модерністські прикмети у творах української літератури тривалий час співіснують з декадентським ( П . Карманський , О . Луцький , Я . Савченко ) , зароджуючись у течіях натуралізму , раннього символізму , імпресіонізму . Вияви ( ще незрілі ) модернізму здобувають місце на сторінках альманаху „ Січ ” , у серії „ Живі струни ” , журнал „ Молода Україна ” ; далі , більш вагомі , у „ Літературно-науковому віснику ” , альманахах „З-над хмар і з долин ” , „ З потоку життя” , „ Багаття ” , „ За красою ” , журнал „ Світ ” , „ Будучність ” , „Українська хата ” , „ Дзвінок ” . Засади модернізму в території та художній практиці сповідує товариство „ Молода муза ” . Активні пошуки нових мистецьких форм у літературі з поодинокими спробами автономізувати дистанціювати художнє явище від ідеологічного . громадсько-політичного контексту викликають критичний розголос : листування М . Вороного , пов’язане з виданням альманаху „ З-хмар і з долин ” ; полеміка навколо виступів С . Єфремова за участю І . Франка , В . Коцьовського , Г . Хоткевича ; декларації „ молодомузівців ” О . Луцького та М . Яцьківа ; критична діяльність М . Євшана , М . Сріблянського та інших в „ Українській хаті ” , Д . Донцова у „ Дзвоні ” . Водночас модерністичній критиці знаходять нове осмислення громадянської та національної проблеми , формується думка , що домінантне значення для духовного відродження в Україні повинен мати не культурний масовім ( поширення преси , діяльності „ Просвіти ” і таке подібне ) , хоч потреба в ньому не заперечується , а висунення її в авангард художнього прогресу ( в окремих інтерпретаціях – художньо культурний месіанізм України ) . Український літературний процес формується за типом най більш розвинених літераторів цього часу.

Модерністичні спроби , як і взаємо пов’язані з ними процеси що розвивалися у русі українського реалізму та неоромантизму , були спрямовані на поглиблене розкриття внутрішнього світу людини . Посиленням суб’єктивного начала модернізму близький до неоромантизму , однак загалом ігнорує притаманну останньому шкалу життєвих цінностей , його чужа романтична піднесеність . У творчості модерні стичного характеру основ стає дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб’єкта на поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції що могло здійснюватись переважно через нову поетику , іноді прокреслювалось самим фактом формального новаторства ( М . Семенко ) . Модернізм в українській літературі характеризується трагічним розривом між духовністю та існуванням ( „ Камінний господар ” , „Лісова пісня ” Лесі Українки