Отже, колядки - найдавніший пласт поезії, пов'язаної з уявленнями людини про світ, небесні і земні сили. Свято зимового сонцестояння і створення світу святкували всі народи Європи, з прийняттям християнства колядками стали називати і пісні, в яких оспівується народження Христа. [4]

4. Загадки як традиційні українські фолькльорні ігри.

Розглядаючи питання народних методів розвитку дитини, М.Г.Стельмахович відзначає, що "окрасою" народної педагогіки є ігри у вигляді різноманітних загадок і дає їх тлумачення: "Загадка - це короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати" [5]

Загадки не є суто педагогічним явищем. Вони виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не тільки дітям, але й дорослим.

Фольклорні загадки на підсвідомому рівні вміщують в собі анімістичний світогляд їх творців.

Міфологізація навколишнього світу, олюднення природи в загадках проявляється в тому, що в них часто природним явищам, тваринам, рослинам, надаються людські риси, вони діють як живі істоти, про них розповідається як про живих:

Вийшла відкісь гарна дівка,
На ній стрічка-семицвітка;
А де з річки воду брала,
Там коромисло зламала.

(Веселка)

Що то за гість,
Що тепло їсть?

(Мороз)

Я старий дідусь,
До мосту берусь;
Хоча й сокири не маю,
Про тоє не дбаю

(Мороз)

В змістовому компоненті фольклорних загадок відбито світогляд стародавніх українців, і перш за все найбільш узагальнене уявлення людини про навколишній світ, своє місце в ньому, своє ставлення до цього світу.

Однією з суттєвих характеристик світогляду є світорозуміння, тобто сприймання, осмислення, пояснення та тлумачення світу людиною. Степан Килимник писав: "Диву дивуєшся ... тому людському бажанню пізнати світ, як він виник, як створився; і який початок світу; і ті щирі намагання пізнати космічні закони вічності, - велетенське значення життєдайного Сонця, зірок, місяця, вітру, дощу, вогню ..." [6].

Уявлення стародавніх українців про картину світу були міфологічними з відповідним поясненням таких його ознак, як походження та побудова, сенс різноманітних природних явищ, що відбуваються в природі, їх вплив на людину. Результати пізнання світу прадавньою людиною певною мірою зберігаються в фольклорі, зокрема в загадках.

У передхристиянський період люди уявляли, що першим проявом Світу було світло, яке виникло з вселенського Хаосу, з темряви. "Як вірили наші предки, Бог, що є творцем, випромінює свій життєвий дух на всі явища. Від нього походить світло, якому ... поклонялись предки" [7].

Наймогутнішою силою природи є сонце, воно пов'язується з міфологічними уявленнями про Світло, саме йому призначено безліч фольклорних загадок.

Пояснення про світоглядне ставлення дрвніх українців до сонця дає Степан Килимник, аналізуючи світоглядовомітологічні (за термінологією С.Килимника) колядки. Він зазначає, що сонце шанують, запрошують, звертаються до нього я" до найдорожчого гостя: пращури вірять, що воно "звеселить усю землю" і "маленьких діток" ... Під маленькими дітьми треба розуміти і маленьких дітей, і все те в природі, що починає народжуватися, що з'являється на світ.

В загадках ці світоглядні уявлення про сонце мають такий вигляд:

За лісом, за пралісом,
Золота паляничка печеться.
Морем, морем,
Золота тарілка плаває.
Високо стоїть,
Одне око має,
Всюди заглядає.
Без дров, без огня,
А світить і гріє щодня.
Всі його люблять,
Всі його чекають,
А хто подивиться –
Кожен скривиться.
Добре, гарне,
На всіх дивиться,
А на себе
Дивиться не дозволяє.

З уявленням про Світло також пов'язані поняття вогню, місяця, зірок, блискавки. В фольклорних загадках як пам'яті поколінь певною мірою зберігаються результати пізнання цих явищ прадавньою людиною.

Вогонь, за давніми уявленнями, - це чоловіче начало життя. Поклоняючись Сонцю та вогню, предки українців бачили в них матеріалізоване, живе втілення Бога-світла.

Вогонь представлено в загадках як батька, як шанованого гостя:

Доки батько народився,
Син по світу находився.

(Вогонь та дим)

Червоний гість
Дерево їсть.

(Вогонь)

Іншою могутньою силою природи є світел Місяць. Сонце та Місяць відрізняються одне від одного зовнішніми ознаками, часом своєї дії:

Золотий пішов,
А срібний прийшов.

Що то за очі:
Одне світить удень,
А друге опівночі?

Золоте сховалося,
А срібне показалося.

Разом з сонцем відходить день, настає ніч:

Чорна корова
Весь світ поборола.

Або:

Махнула птиця крилом -
Закрила півсвіту чорним рядном.

Настає ніч, з'являється на небі місяць:

Чорна корова,
Золоте теля.

(Ніч і місяць)

Спостерігаючи за зміною дня і ночі, прадавні українці бачили, що сонце і місяць мають різне значення для всієї природи, для людей. На думку С.Килимника "наші пращури знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонцеві, і що це другорядна сила, але вона людині потрібна, бо дає світло вночі, обнадіює людину серед темряви” [6].

Первісні люди боялися ночі, і це цілком природно - уночі на людину, її майно, головне худобу, на її життя чикає всяка небезпека: і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все таки спокійніше, бо навколо видно, і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно. Таким чином, місяць був опікуном "подорожніх" на зразок старогрецького бога доріг Гермеса.

На подорожуючих "гостей" ( так звали вдавнину купців) серед темної ночі нападала всяка "лиха сила", вбивала й грабувала. Тож природно, що справді "зрадується гість у дорозі", побачивши у небі ясен місяць".

Місяць вшановано в різноманітних загадках:

Вдень блідніє,
Вночі світить та не гріє.