У загадках відбито уявлення українців не тільки про сонце та місяць, але й про їхні промені:

Зайде в дім - не виженеш,
Прийде час - сам вийде.
Іде лісом - не шелестить,
Іде водою - не плюскотить.
Іде лісом - не тріщить,
Іде водою - не хлющить,
Іде до хати - на нього пси не гавкають.

Місяць не буває самотнім на небі:

Поле не міряне,
Вівці не лічені,
Пастух рогатий.

(Небо, зорі, місяць)

Зорям у фольклорних загадках також приділяється багато уваги - з прадавнього часу люди їх бачили, тому поняття "зорі" та "небо" в загадках часто з'єднані:

Розстелений кожушок,
На нім посіяний горошок.

(Небо і зорі)

Якого поля не можна зорати,
На якому полі не можна
Каміння полічити?

(Зоряне небо)

Торох, торох,
Розсипався горох,
Почало світати –
Нема що збирати.

(Зорі, небо)

Міфологічному образу Зорі притаманні деякі людські якості (невідоме давня людина пояснювала через близьке й зрозуміле), та певні магічні риси та дії - вважалося, що Зоря зумовлює випадання роси, рух світил на нічному небі. Ці риси міфологічного образу Зорі зберігаються в українських загадках:

Ішла пані вночі,
Погубила ключі,
місяць бачив - не сказав,
Сонце встало - позбирало.

(Зоря, роса)

Їхала пані до вінця –Загубила гребінця.

(Зоря)

У фольклорі значне поширення мають загадки про воду в різних її фізичних станах - про дощ, росу, сніг тощо:

Коли нема - чекають,
Коли прийду - тікають.

(Дощ)

Живе - лежить,
Помре – біжить.

(Сніг)

Срібний кинджал
В хаті полежав
І зовсім розтав.

(Бурулька)

Взимку горою, А літом водою.

(Сніг)

Сидить дід за подушками
І стріляє галушками.

(Град)

Старий дід мости мостив,
Прийшла молода -
Мости рознесла.

(Мороз, весна)

Стукотить, гуркотить,
Мов сто коней біжить,
Треба стати розгадати,
Що тим коням
Їсти дати.

(Грім) | Текло, текло,
Та й лягло під скло.

(Вода і лід)

Скатертина біла
Весь світ укрила.

(Сніг)

Сивий віл
Випив води
Повен діл.

(Туман)

Два брати рідні:
Одного всі бачать,
Але не чують,
Другого всякий чує,
Але не бачить.

(Блискавка і грім)

Реве віл на сто гір,
На сто кроків,
На сто боків.

(Грім)

Руками махнув,
Дерева нагнув.

(Вітер)

Прийшов хтось, узяв щось,
Пішов би за ним –
Та не знаю за ким.

(Вітер)

Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. Їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчання сприяє відродженню національної самобутності українського народу.

Григорій Ващенко писав: "Ролю традицій в розвитку людства можна порівняти з ролею пам'яти в розвитку окремої людини. Основна функція пам'яти полягає в збереженні набутого досвіду. Отже, ця функція консервативна.

А проте, коли б людина не володіла пам'яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки не рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосовуватись до умов життя і боротися за своє існування. Таке ж саме значення традицій в розвитку людства і окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати й удосконалювати те, що здобули предки. Особливо ж велику ролю відіграють традиції в збереженні нації. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують, передусім, традиції. Завдяки їм зберігається і розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчости, світогляд, народні ідеали, - все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від Інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національности."[8]

5. Місце фолькльору у вихованні дитини.

Народні обряди, звичаї, свята, народні пісні та розваги - традиційні прояви національного життя громад у чужоземному середовищі. Це типово й для українців, що мешкають поза межами України. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми, казками- одним словом, з дитячим фольклором. У цьому реалізується одна з основних підвалин народної педагогіки, якою, на жаль, дуже часто нехтують родини, що живуть на рідній землі - Україні, особливо в східних та південних регіонах.

Що дає фольклор сучасній українській дитині, яка нарівні з усіма дітьми цивілізованого, як прийнято казати, світу бавиться з Барбі, тамагоче, грає на комп'ютері, дивиться а'ля діснеївські мультфільми, відеокасети, читає комікси?.. Чи справді потрібно такій дитині знати про хрещатий барвінок, білу хату, козака з шаблею, волів, піч, рушники?... Можливо, все це просто застаріла інформація про нікому не потрібну, архаїчну до того ж, сільську давнину? Справді, якщо духовне життя дитини міряти розвагами, пропонованими масовою культурою, то такій дитині не потрібні ні фольклор, ні будь-які інші прояви національної культури. Але ж виховний ідеал у більшості наших батьків все-таки інший. Вони хочуть бачити свою дитину особистістю. Хочуть, але не завжди розуміють: кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого народу - його історію, мистецтво, фольклор, науку, звичаї, традиції, обряди, мораль, вірування. Чому це так важливо? Та тому, що саме культура в тому сенсі, про який щойно йшлося, принципово відрізняє людину від тварини. Тільки людина здатна прагнути до того, що не має практичної вартості, а лише вивищує її дух. Коли ж вона забуває про це і турбується лише про матеріальні блага, а свої духовні потреби