РЕФЕРАТ

з предмету „Культурологія”

Тема: Культура Китаю

План

Вступ.

Історичний огляд.

Основні риси культури Китаю.

Враження і висновки.

Я не люблю китайців більше, ніж французів, німців, англійціст. Не люблю їхньої літератури більше за російську, французьку, англійську, їхню мову.... Але коли я пробігаю очима де-небудь і що-небудь, слово «Китай» начебто написано для мене особливим шрифтом - червоним, чи що... Рука тягнеться до олівця і листочка. Олівець здригаэться то обурено, то захоплено..... Стало бути, я, здається, дійсно люблю Китай!

СТ.М. Алексєєв

(знаменитий китаєзнавець)

Історичний огляд.

Я приєднуюся до думки Алексєєва СТ.М., з виправленням лише на те, що моя рука тягнеться не до олівця, а до книги, журналу, фільму, будь-якому іншому джерелу інформації про Китай і його культуру. Про цю дивну країну неможливо говорити або думати, не згадуючи, про її культуру, тому що це одна з найдавніших і найцікавіших культур світу.

Археологами були виявлені перші поселення первісних людей на величезній території Китаю: первісної лантьянської – Лантьянь провінція Шенси, самий давній з всіх відомих мешканців Китаю; Юаньмоуська людина – повіт Юаньмоу провінція Юньнань, йому 1,7 мільйонів років; група давніх людей „пекінський синантроп” – селище Чжоукоудянь південно – західне передмістя Пекіну, 500 тисяч років тому. Представники цієї культури володіли основними характеристиками „людини розумної”: ходили на двох ногах, були здатні виготовляти та використовувати прості знаряддя, вміли добувати і зберігати вогонь.

У давньоми Китаї існували матріархальні і патріархальні суспільства. Культура Яньшаю, що процвітала приблизно 6000 років тому, можливо представляла собою матріархальне суспільство. Луньшанська культура, що існувала приблизно 5000 років тому, являло собою приклад патріархального суспільства. В цей період люди вдосконалили навички виготовлення кам’яних знарядь та кераміки. У доповнення до полювання та рибальства отримало розвиток скотарство та землеробство.

Перша повна історія Давнього Китаю „Історичні записки” („Шнцзи”) була складена в 104-91 рр. до н.е. Сима Цянем, „батьком” китайської істориографії. Вони стали першою з 24 офіційних династичних історій, які завершуються „Історією династії Мін” (1368-1644). Не була складена офіційна історія останньої династії, Цианьської, або манчжурської (1644-1911). У подальшому було написано багато праць з історії Китаю.

Історія Китаю, що зафіксована у письменних джерелах, нараховує близько 3600 років і веде свій початок з династії Шан, що була заснована у 16 столітті до н.е. Вдомості про династію Шан збереглися у надписах на шитах з панцирів черепах і кістках тварин, що використовувались для пророкувань. Тисячі таких скарбів були знайдені в землі починаючи з 1899 р. Знайдено декілька бронзових судин з написами, що виготовлені в період династії Шан.

Однак першою династією, відповідно до традиційної китайської історіографії, була не Шан, а Ся, що, приблизно, правила з 21 по 16 століття до н.е. Ні археологічних, ні документальних свідчень про неї не мається, проте, більшість істориків вважає, що ця династія дійсно існувала.

Припущення це засновано на двох доводах.

По-перше, древні китайські твори, висловлюючи різні точки зору на ті або інші події, що відбувалися, як вважалося, у період правління династії Ся, тим самим визнавали факт існування такої династії.

По-друге, відносно високий рівень економічного і культурного розвитку при династії Шан, так само як і зрілість її політичних і соціальних інститутів, свідчила, принаймні, ще одна династія.

В часи правління династії Ся, були зведені міські стіни, створені армія, в'язниці і введена кримінальний кодекс. Династія Ся розглядається як перша в історії рабовласницька держава. З досягнень Китаю в цей час слід зазначити: створення календаря, що заслужив високу оцінку наступних поколінь як важливий внесок у розвиток астрономії.

При династії Шан-Инь (16-11 століття до н.е.) досягли високого рівня розвитку шовківництво і шовкоткацтво, з'явилися ворожильні написи і бронзові судини.

На рубежі ІІ-І тис. до н.е. державу Шан було завойовано чжоусцами, що прийшли з заходу. Створена ними цивілізація зветься «Західна Чжоу», це була не єдина держава, а сукупність окремих, більш-менш великих держаст. Династія «Західна Чжоу» (11 століття - 770 м до н.е.) була порівняно розвитим суспільством. Процвітало сільське господарство, були удосконалені землеробські знаряддя праці, з'явилася безліч сільськогосподарських культур. Створено багато високомистецьких пам'ятників літератури і мистецтва, а також праць по філософії політиці й історії («Книга пісень»). Регулярна хроніка подій не велася аж до 841 м до н.е., коли правлячий будинок Західної Чжоу став вести і зберігати щорічні записи подій.

Через часті військові конфлікти з напівкочовими племенами жунов (родинних чжоусцам), що особливо загострилися на початку VIII ст. до н.е., правитель Пин-ван переносить столицю держави в 770 р. до н.е. на схід, і цей період одержав назву - «Східне Чжоу». Період правління династії «Східна Чжоу» (770-221 рр до н.е.) був відзначений упадком рабовласницького ладу. У цей час були винайдені технології виплавки заліза (сокири, плуги й ін. знаряддя праці). Зародився звичай використовувати рогату худобу при обробці землі. На зміну рабовласницькому прийшов феодальний лад.

У IV-III рр. до н.е. загострюється боротьба за владу між різними царствами. У результаті в 230 р. до н.е. царство Цинь наносить спочатку серйозну поразку царству Хань і захоплює його територію, а в 228 - 221 р. до н.е. захоплює й інші царства (Чжао, Вэй, Чу і т.д.). Держава Цинь була першою централізованою імперією на території Китаю. У її епоху були здійснені численні реформи: розподіл країни на адміністративно-територіальні округи, створення централізованих органів керування, уніфікація монет, мір і ваг, упорядкування писемності і багато хто