Поразка повстання 1794 р. зробила неминучим третій поділ польських земель і остаточну ліквідацію польської державності. За договором між Росією та Австрією від 3 січня 1795 р., Росією та Прусією від 24 жовтня 1795 р., які узаконили третій поділ, Росія не отримала етнічно польських територій, до неї відійшла Курляндія, Литва, Західна Білорусія, Західна Волинь. Під владою Австрії опинилася Мала Польща з Краковом і Любліном, а також вся територія лівого берега Західного Бугу від Варшави до Бреста. Основну частину етнічних польських земель, включаючи Варшаву, захопила Прусія; її кордони пересунулися на схід до Німану і проходили по лінії Каунас - Гродно - Брест.

Ліквідація незалежності Речі Посполитої негативно позначилася на історії польського народу. Він був приречений на тривале іноземне панування, яке не лише принесло велике страждання багатьом поколінням поляків, але і залишило незгладимий відбиток на його духовному житті, культурі і соціальній психології. Суттєво вплинули поділи Польщі і на міжнародні відносини в Європі.

З 1795 р. історія Польщі розпадається на частини відповідно до адміністративно-правових рамок, в які були поставлені польські землі умовами поділів. За трьома поділами Прусія захопила 135 тис. кв. км з населенням 2,3 млн. чоловік, де проводилася жорстока політика онімечення.

Землі Речі Посполитої, що відійшли до Австрії, були об'єднані в провінцію під назвою "Королівство Галіції й Лодомерії". Воно підкорялося губернатору, який перебував у Львові, і було поділено на 18 округів. Метою Австрії було "поступове перетворення галичан у німців".

У пруських і австрійських володіннях не згасав польський визвольний рух. Проявом національно-визвольного руху була діяльність еміграції й створення польських легіонів. Найбільш активна частина польської еміграції зосередилася у Франції. З 1798 р. там поселився Т.Костюшко, визволений з полону за розпорядженням Павла І. З ініціативою створення польських легіонів виступило радикальне крило емігрантської організації під назвою "Депутація". Командування легіонами взяв на себе генерал Ян Домбровський. Передбачалося, що легіони будуть діяти разом з французькою армією, збережуть свою самостійність, щоб стати в майбутньому ядром збройних сил незалежної Польської держави. Але насправді легіони залишилися іграшкою в руках Наполеона. В 1799 р. Наполеон передав два польських легіони італійській армії, а третій включив до збройних сил Франції. З 6 тис. польських легіонерів, відправлених в 1802р. для придушення повстання чорних рабів у Французьку Вест-Індію, живих залишилося лише 500 чоловік.

Польське питання почало відігравати досить помітну роль в європейській дипломатії з першого десятиріччя XIX ст, А. Чарторийський, який увійшов до найближчого оточення Олександра І і став міністром закордонних справ, висунув проект відновлення Польської держави, яка була б зв'язана з Російською імперією династичною унією. Олександр І до 1805 р. не заперечував цього проекту, але вбачав в ньому не стільки реальну мету, скільки засіб дипломатичного тиску на Прусію. В 1806 р. французи захопили більшу частину польських земель, розгромивши Австрію і Прусію. В 1807 р. після важкої для французької армії поразки від російських військ під Прейсіш-Ейлау Наполеон запропонував польську корону пруському королю Фрідріху Вільгельму III, але той відмовився.

Після поразки французів під Фрідландом в червні 1807 р. Наполеон вирішив розколоти воєнно-політичний блок Австрії, Прусії й Росії іншим способом. Він звернувся до Олександра І з пропозицією прийняти польську корону і всі польські землі, які перебували під владою Прусії. Російський імператор досить розумно відхилив цю пропозицію. Однак при заключенні Тильзитського договору обидві сторони змушені були зробити поступки, в тому числі й з польського питання. В результаті компромісу на карті з'явилася держава, яка воскресила на деякий час надії поляків на відновлення незалежності.

Це було васальне Франції Князівство Варшавське - конституційна держава на чолі з призначеним Наполеоном саксонським королем Фрідріхом Августом. Князівство Варшавське включало польські землі, що опинилися під владою Прусії, і розширилось за рахунок польських земель, підвладних Австрії, загальною площею 142 тис. кв. км і населенням 4,3 млн. чоловік. Польські діячі висловилися за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власний варіант, за яким в князівстві створювалися сейм і державна рада, а його територія поділялася на 6 департаментів і 60 повітів. Декретом 1807 р. селянство звільнялося від кріпосної залежності. За конституцією Князівство Варшавське мало право на створення власної армії чисельністю до 40 тис. чоловік. Командування цією армією Наполеон доручив племіннику останнього польського короля Ю. Понятовському. В 1809 р. армія князівства успішно діяла з французькими військами проти збройних сил Австрії, яка напала на Князівство Варшавське.

В умовах загострення воєнно-політичних сутичок Франції з Росією та її союзниками Князівство Варшавське все більше перетворювалося у форпост Наполеона на сході. Тільки після поразки Наполеона доля князівства була вирішена в 1815 р.

В 1814-1815 рр. на багатомісячному Віденському конгресі поряд з 216 дипломатами високого рангу з усіх європейських країн брали участь російський імператор Олександр І і австрійський монарх Франц І. В травні 1815 р. були підписані "Основи Конституції" Королівства Польського, в підготовці яких важливу роль відіграв А.Чарторийський. Конституція проголосила, що Королівство Польське назавжди приєдну-валося до Російської імперії і зв'язувалося з нею особистою унією.

За рішенням Віденського конгресу Прусії