Своїм намісником у Королівстві Польському російський імпе-ратор призначив вже немолодого генерала Ю. Зайончика, який був депутатом Чотирирічного сейму, брав участь у повстанні 1794 р. і був замісником Т. Костюшка. Ю. Зайончик був польським патріотом і в той же час не проявляв великої ворожості до Росії і всього російського, влаштовував Варшаву і Петербург. "Противагою" можливим сепаратистським тенденціям стали великий князь Костянтин Павлович, призначений головнокомандуючим польською армією, і сенатор М. Новосільцев - комісар в Адміністративній раді Королівства. Механізм "рівноваги" працював бездоганно, поки Костянтин не закохався в польську красуню Іоанну Грудзинську і не вступив з нею в морганатичний шлюб. Після цього почались деякі збої, що турбували Петербург, але не мали серйозних наслідків.

Перші сейми Королівства Польського хоча і продемонстрували вірність монарху, в той же час засвідчили ілюзорність існування королівства.

Велике князівство Познанське, включене до складу Прусії за рішенням Віденського конгресу, недовго залишалося на особливому становищі. Невдовзі на нього поширилась з усією силою політика онімечення, що проводилася пруською владою на "старих" польських землях.

Становище Королівства Галіції і Лодомерії в складі Австрійської монархії протягом 1815-1830 рр. суттєво не змінилося. Краківська республіка була формально незалежною державою. Фактично нею управляла створена в 1816 р. "Організаційна комісія" з резидентів Австрії, Прусії й Росії.

Польське питання в європейській політиці 30-50-х років XIX ст. зазнало суттєвих змін. Об'єктивні умови, в яких відбувалася боротьба навколо польського питання, мали свою специфіку. Вона визначалася насамперед тим, що розподілені польські землі міцно утримувалися трьома державами, які створили Священний союз із солідною вагою в європейській політиці. Механізм австрійсько-прусько-російської взаємодії в цій сфері залежав від конкретних історичних умов і від смаку і пристрастей Миколи І, зовнішня політика якого істотно відрізнялася від політики Олександра І.

За свідченням останнього з його дореволюційних біографів, Микола І був з дитинства вихований в дусі антипатії до поляків і ніколи цього не приховував. Повстання 1830-1831 рр. він називав зрадницькою війною, а національні почуття вважав химерою і будував свої зовнішньополітичні плани виключно на династичному принципі. У вересні 1833 р. в Мюнхенгреці була заключена конвенція між Росією і Австрією про дотримання сторонами статус-кво на польських землях і взаємну видачу політичних злочинців. Через місяць до цієї конвенції приєдналася Прусія. Було зрозуміло, що це створювало тристоронні гарантії тому порядку, який створювався в російській частині Польщі після придушення царизмом повстання 1830-1831 рр.

Цей порядок Микола І встановлював разом з генерал-фельдмаршалом І. Паскевичем, який отримав за придушення повстання звання "світліший князь Варшавський" разом з посадою царського намісника у Варшаві і командуючого військами в Королівстві Польському. Була скасована Конституція 1815 р. і почалось планомірне руйнування авто-номії Королівства Польського. Були ліквідовані сейм, Державна рада і вищі судові установи Королівства, перестала існувати польська армія. Замість воєводств були створені п'ять губерній, запроваджено воєнне становище. Закриті університети у Варшаві і Вільно, ліцей у Кременці. На території Королівства поширювалася діюча в усій Росії монетна система, система мір і ваги. Польське дворянство Микола І урівняв у правах і привілеях з російським дворянством.

Зміни поширилися до певної міри і на релігійну сферу. Царизм почав втручатися в справи католицької церкви. В Україні й Білорусії була ліквідована уніатська церква. Прагнучи залучити на свій бік вищі прошарки католицького духовенства, Микола розпорядився підвищити жалування єпископам і створити у Варшаві римо-католицьку академію.

Повстання 1830-1831 рр. викликало хвилю репресій і на польській території в складі Прусії й Австрії. В 1836 р. три держави під приводом висилки емігрантів окупували Краків. Під час придушення Краківського повстання 1846 р. територія "вільного" міста знову була окупована державами Священного союзу. Невдовзі вони підписали між собою угоду про остаточну передачу цієї території Австрії, яка перетворила її у Велике князівство Краківське.

Загострення польського питання викликала революційна хвиля, що прокотилася по всій Європі в 1848-1849 рр. На польських землях, підвладних Австрії і Прусії, це вилилося у великі збройні виступи. В Королівстві Польському активізувалася діяльність конспіраторів, які не припиняли боротьбу проти національного і соціального гноблення. Польський визвольний рух схвалювали і реально підтримували прогресивні сили різних країн, включаючи і Росію. На його захист виступив Союз комуністів - перша в історії комуністична організація.

З початком революції в Європі Микола І зосередив на західних кордонах Росії 400-тисячну армію, відправив до Відня і Берліна послання про негайну необхідність “придушити смуту в Галіції й Познані”.

До Трансільванії були направлені царські війська, які воювали разом з австрійськими проти революційної армії Угорщини. Угорською армією командував активний учасник польського повстання 1830-1831 рр. генерал Ю.Бем, а добровольцями до неї входили поляки, а також солдати і офіцери російської армії, які не бажали бути карателями.

Кримська війна 1853-1856 рр., що закінчилася поразкою царизму, підірвала міжнародний престиж Росії.