У Варшаві в цей час побудована церква св.Александра (1818-1825, архітектор Айгнер), ротонда з двома портиками. Декілька невеликих церков було побудовано за проектами Айгнера.

В тіж роки можна помітити проникнення нових течій у творчості Варшавського архітектора Ефраїма Шрегера, зокрема в розроблених ним на межі 1761-1762 років проекту фасаду костела Кармелітів босих на вулиці Краковське Предмістя у Варшаві Це досить цікавий індивідуальний твір у якому досить оригінальним чином пов’язані бароккові елементи з класицистичними. Судячи по інших творах Шрегер, розробляючи свої проекти використовував різні французькі гравіровані видання, зокрема Architekture Frangaise Н.Ф.Бладаля і Reaieil d’arditecture К.Ф.Хейффоржа. У фасаді костела можна знайти і ехо стилю Габріеля, як у палацах на плаці Згоди у Парижі, але цей фасад є цілком творчим, видатним і мабуть найцікавішим прикладом виникнення в Польщі на початку століття просвітництва класицистичного стилю.

В 1761 році, після великого пожару гньозненського кафедрального собору , Шрегер розпочав роботи по його встановленню. Передбачались: штукатурний декор фасаду, “поновлення” карнизів і чудове оформлення фасаду і башт “на смаки нинішнього століття”. В1760 році було завершено будівництво за проектом Шрегера великого вівтаря з обробленою мармуром колонадою, класицистичною по архітектурі.

Видатним твором авангардної архітектури може бути також і костел Скернавіце, споруджений за проектом Шрегера; ротонда з куполом і кільцевими горизонтальними ділянками між багатосторонніми блоками; завершеними між фасадом і баштою. Авангардна течія восьмидесятих років помічається у творчості ще одного архітектора, а це Ян Христиан Камзетцер, у його проектах надгробного склепу Понятовським (1784 р.) і у фасаді костелу в Петрикозах (1791 р.) складеного з геометричних масивів.

Ще одним прикладом відданості до архітектурних ідеалів епохи Просвітництва може бути тип класицистичного, центричного храму. Початок будівництва цього роду храмів положили: Цуг в проекті Євангельського собору у Варшаві, потім в Уєздові, у чудовому проекті костела Опатшності (Провідення). Будівля цього храму, яка будувалася за затвердженим проектом Кубицького, повинна була бути монументальною, центричною спорудою, перекритою куполом. Актуальні ідеї в архітектурі епохи просвітництва Петер Айгнер втілив у проектах двох храмів. Перший костел у вигляді ротонди, перекритої плоским куполом, з коринфським портиком з шістьма колонами, Айгнер побудував у 1800 році в Пулавах. Цей костел носив тоді характер сімейного склепу роду Чарторизьких.

Останнім перед виїздом з Польщі твором Айгнера був проект костелу св.Александра, спорудженого у Варшаві в 1818-1825 роках у вигляді ротонди з двома рівноцінними фасадами: один зі сторони входу і другий зі сторони пресбітерію. Інтер’єри цього костелу носили характер мініатюри римського Пантеону. Достатньо зрозуміло, що Айгнер взяв для зразка свого проекту храм Провідення, розроблений 30 років тому Кубицьким. Ось тільки політичний зміст прагнень забудовників був зовсім іншим. Костел Провідення повинен був увіковічити пам’ять про патріотичну реформу, здійснену з ціллю закріплення незалежності країни, а костел 1818-1825 років будувався на честь в’їзду у Варшаву царя Александра I після заснування Королівства Польського.

3.3 Композиційні та стилістичні особливості ландшафтної архітектури

Розвиток класицистичної архітектури від самого початку контролювався теоретичними розробками і художньою практикою розбивки пейзажних парків англійського типу. Ця нова, творча течія в парковому мистецтві, зовсім не наслідувала теорії класицизму, а навпаки протистояла йому, оскільки в плануванні парків пропонувалися нерегулярні, асиметричні системи, які наслідували природу, а системи симетричні, які протирічили природі, відсувалися. Пейзажний парк повинен був відповідати натурі у всіх її чудових нерегулярних проявах, повинен бути живописним, а не впорядковано лінійним. Це означає, що садити дерева потрібно було не за прямою лінією, але і стригти їх не можна, тобто не можна було слідувати зразкам класичних парків Ленотра, видатним прикладом яких був парк у Версалі. Але признавалося, що людина повинна деяким чином організувати натуру, що повинно було проявлятися в планіровці парків. Тому пейзажні (ландшафтні) парки ділилися на спокійні, красиві, потім на меланхолічні - які представляли дику, цікаву природу, яка викликала раптові емоції. Вважалось, що парки повинні плануватися так, щоб перебування в них викликало різні почуття - величі, страху, чи навпаки - благочинності і підвищенності. Парки повинні прикрашуватися об’єктами патріотичного і гуманітарного характеру, повинні присвячуватися людям і видатним подіям, щоб парки не виділялися з їх оточення не слід було їх огороджувати огорожами, а тільки лише оточувати ровами.

Якщо в архітектурі епохи Просвітництва головним мотивом стилізації були течії класицизму з їх лінійною впорядкованою системою, то в парковому мистецтві художнє бачення зверталося до красот природного пейзажу. В плануванні парку переважало почуття, а не холодний розум, тому в задумах проектів пейзажних парків переважають сентиментальні і дороманські течії в філософії, літературі і художній культурі.

В ту епоху сентименталізм співіснував з класицизмом в творах окремих письменників, художників і в смаках меценатів. Одночасно і паралельно універсально-раціональній течії розвивалась протилежна їй і доповнююча течія сентименталізму, які зверталися до природи, до почуттів, які звеличували простоту, ніжність сільської ідилії, проти панування холодного розуму.

Тематика і мотиви творчості сентименталізму з’являлися в літературі, музиці, живописі, в архітектурній компоновці парків, де, зокрема, ці тенденції відобразилися в надписах і в символічних назвах. Раціоналізм і сентименталізм були одночасними і різними один від одного ідейними течіями епохи Просвітництва, зокрема їх не можна розділити, оскільки вони