Аналогічна ситуація склалася на початку 60-х років, коли суспільне піднесення охопило насамперед Королівство Польське. Сподівання повстанців на підтримку європейських держав виявилися марними, спроби польської еміграції налагодити ділові контакти з їх урядами не дали істотних результатів. В придушенні повстання 1863-1864 рр. активну допомогу надала царизму Прусія, а Англія, Франція і Австрія виступили лише з словесними демаршами. Виражали співчуття і надавали деяку допомогу повстанню прогресивна громадськість західних країн і діячі міжнародного робітничого руху, включаючи К. Маркса і Ф. Енгельса. Практичне співробітництво налагодилось у польських повстанців лише з революціонерами-шестидесятниками в Росії.

Головним підсумком соціально-економічного розвитку Польщі був кріпосницький панщинний фільварок, який виробляв зерно для зовнішнього і внутрішнього ринків. Будучи справжнім нервовим вуз-лом господарського життя країни, він визначив характер взаємовід-носин між двома основними соціальними величинами польського сус-пільства - селянством, яке становило абсолютну більшість населення, і шляхетським станом.

Найяскравішою особливістю суспільного устрою Речі Поспо-литої була безпрецедентна для Європи багаточисельність привілейо-ваного стану. До середини XVIII ст. майже кожен десятий житель дер-жави був шляхтичом.

Досить значний прошарок польського дворянства складала застінкова шляхта, яка володіла господарством селянського типу і власноручно обробляла землю. Цей прошарок найбільш чисельним був у Мазовії й Підляшші.

Як і раніше, в XIX ст. соціальну піраміду польського суспіль-ства вінчали можновладці-магнати. Особливо могутніми були магна-ти Галичини, де їм належало 70 % всіх приватних земель. Австрійський імператор охоче наділяв польських латифундистів практично не-знайомими Речі Посполитій князівськими, графськими і баронськи-ми титулами в обмін на ліквідовані спеціальним патентом традиційні звання сенаторів, воєвод, каштелянів, старост. Група магнатів, біля ста чоловік, виділялася в Королівстві Польському. Притягальна сила цих історичних фамілій давала про себе знати протягом багатьох де-сятиріч після поділів, за які вони несли чималу відповідальність.

Селянство, яке складало понад 70% населення країни, також було соціальне неоднорідним. Крім приватновласницьких селян (64%), особливими категоріями були церковні (17%) і державні селяни на королівських землях (19%). Одночасно продовжував існувати поділ селян на повнонадільних кметів, загродників, коморників і халупників, що колись відповідало певному розміру їх земельної ділянки і характеру повинностей.

Після першого поділу Речі Посполитої доля польського селянства почала вирішуватися вже не лише на сеймі у Варшаві, але також у Відні й Берліні. В ході так званих юзефінських реформ імператора Йосифа II селяни отримали особисту свободу і право на спадкове користування наділами. Панщина була замінена грошовим оброком (чиншем). В Прусії були проведені описи селянського майна і повинностей, в 90-ті роки за селянами були закріплені земельні наділи. На території створеного під егідою французького імператора Князівства Варшавського почав діяти знаменитий Кодекс Наполеона, спрямований на розвиток буржуазних відносин. Селяни були переведені на становище орендарів. Але зберігалися попередні форми селянських повинностей - панщина, грошовий і натуральний оброк, а також адміністративно-поліцейська влада поміщика. Нове законодавство принесло селянам особисту свободу, але, не забезпечена економічно, вона була справедливо названа сучасниками "пташиною". За влучним визначенням тих років, "кандали були зняті з селян разом з чобітьми".

В 1869 р. була проведена селянська реформа у Королівстві Польському, в результаті якої біля 200 тис. сімей батраків отримали наділи. Викупні платежі вносилися шляхом збирання казною нового податку розміром 2/3 попереднього чиншу. Селянська реформа в Королівстві Польському більш наближалася до австрійської моделі, ніж до пруської і йшла дещо далі Положення 19 лютого 1861 р. для російських губерній.

Сільське господарство було основним заняттям не лише сільського населення. Польське місто також мало переважно аграрний характер. Однак з часом міста почали відігравати все більшу роль. Саме у першій половині XIX ст, з ростом промислових Катовіц, Забже, Лодзі починають закладатися основи економічної географії сучасної Польщі. Втіленням індустріалізації польських земель було стрімке піднесення старовинного містечка Лодзі, яке за лічені роки стало "польським Манчестером".

Паралельно з урбанізацією почали змінювати своє обличчя і різні прошарки міського населення. В епоху збройної боротьби за неза-лежність ремісничо-плебейські прошарки поряд з шляхтою активно включалися у національно-визвольний рух, а варшавський ремісник Ян Килинський зайняв одне з найбільш почесних місць в польському пантеоні національних героїв.

Польський пролетаріат був малочисельним. Для нього характерний багатонаціональний склад. Багатогранні джерела рекрутації пролетаріату, регіональні, галузеві і національні особливості його формування перешкоджали соціальній інтеграції робітничого класу на польських землях і зростанню його самосвідомості. Лише незначна частина робітників була зайнята на великому фабричному виробництві, мала високу кваліфікацію, походила з робітничих сімей, розірвала з сільським господарством і цехами.

На перехідний період від феодалізму до капіталізму припадає становлення інтелігенції, яка виконує обширний і особливо складний обсяг робіт в країнах запізнілого розвитку, де саме нею компенсується соціально-політична пасивність буржуазії. Так було в Росії, Польщі, на сході Європи в цілому. Для Польщі характерна пряма залежність людей науки і мистецтва від королівського двору і меценатствуючих магнатів, що перетворила діяльність в сфері культури в різновид служби можновладцям, а самих її носіїв - в частину клієнтели аристократичних домів. Серед інтелектуалів польського походження особливо багато було духовенства, яке висунуло з свого середовища багатьох корифеїв національної культури. Головними джерелами формування інтелігенції була пауперизована частина шляхти і міщанство, у меншій мірі - селянство. Якщо чиновників, вчителів і духовенства нараховувалося в польських землях по декілька тисяч, то рахунок