і принципи Караччі перейняли пізніші теоретики мистецтва і прихильники класицизму. В останню третину XVIII століття теоретична естетика в області художнього мистецтва розробила і розповсюдила думку, що форми бувають абсолютними і вічними; природа дає зразки, а людський розум відкриває їх незмінні закони. В середині XVIII століття, за часів виходу Іоганна Іоахіма Вінкеломанна, класичним стали вважати грецьке мистецтво, яке відрізнялося “тихою величчю і благородною простотою”. Це знайшло відображення у працях по естетиці другої половини XVIII і першої половини XIX століть, які проголошували, що грецьке мистецтво, це натура, яка досягла ідеалу, а йти за ідеалом, це те ж, що і йти за греками, а це не означає, що потрібно імітувати іхнє мистецтво, тільки творити так, як творили греки.
В різні періоди часу класичне і класицистичне мистецтво відрізнялося різноманіттям форм. Класичним періодом в грецькому мистецтві вважається V вік до нашої ери, іноді класичним вважають взагалі грецьке і римське мистецтво. Класичним вважають також мистецтво ренессансу, точніше мистецтво першої чверті XVI століття. Початок класичної течії в архітектурі барокко XVII і XVIII століть положив італійський архітектор Андреа Палладіо, який працював протягом 1540-1580 років, і ця течія отримала назву палладіанство.
Основною течією в мистецтві Франції другої половини XVII століття французи вважають класичним.
В середині XVII століття виникла нова класицистична течія в мистецтві, яка розповсюдилась поступово в передових у культурному відношенні країнах Європи і Північної Америки. Виникнення і розвиток нового напрямку було обумовлено факторами змін в соціально-політичному, економічному і культурному житті, зокрема появою французького раціоналізму і розвитком природознавства, точних і гуманітарних наук. Зріс інтерес до мистецтва Стародавнього Риму, який викликав, зокрема, намагання до археологічних досліджень з яких найбільш прославлені велися в Геркулануті і Помпеї. З часом ця зацікавленість розповсюдилась і на Грецію. Розвинулася теорія і історія мистецтва, головним чином на основі робіт Вінкельманна, який положив початок розвиткові сучасних досліджень стародавнього мистецтва. Знову зріс інтерес до творчості епохи Відродження, до живопису Рафаеля, а в архітектурі з великою силою проявилася течія палладіанства.
В мистецтві відобразилася філософія Просвітництва, яка включила в собі прагнення до досягнення практичних цілей, виправленні ідеї в житті, яка рекомендувала розширювати знання для просвітництва людей і яка проголошувала відмову від забобон, вихід із темряви і віри в палладістуючі явища. Вільномислячий “просвітлений” філософ, який намагався усвідомити розумом все існуюче, проголошував прагнути до соціальних реформ і загальному розповсюдженю просвітництва. Світська архітектура почала тоді розвиватися значно ширше сакральної і у зв’язку з новими потребами стали виникати будівлі, які повинні були слугувати швидко ростучим містам, потребам господарства, науки і просвітництва.
Центром, який приманював до себе в середині ХVІІІ століття художників і шанувальників мистецтва, стала Італія, яка була сконцентрована археологами, які вивчали античну культуру і мистецтво на основі розкопок, а також як країна Палладіо. Але всесвітнього визнання в області художньої творчості досяг тоді тільки скульптор Антоніо Канова.
Але головним центром європейського мистецтва була Франція. Остаточною крапкою до напрямку класицизму стала поїздка маркіза де Марін’ї, директора королівських споруд, створена ним у суспільстві архітекторів Кошена і Суфло. Головним архітектором в період раннього класицизму 1750-1760 років був Жак Анж Габріель, а найбільш видатним представником повного класицизму вважається Суфло, творець церкви св. Женев’єви в Парижі, пізніше перебудованої в Пантеон. В останні роки ХVІІІ століття представником авангардного стилю був Клод Луї Давид, картини якого (наприклад “Клятва Гораціїв” – 1784 р.) мали великий вплив на розвиток художньої культури на межі ХVІІІ і ХІХ століть. В області скульптури всесвітнього визнання досяг Жак Антуан Гудон. Вплив Франції на розвиток класичного мистецтва і взагалі художньої культури епохи Просвітництва був настільки великий, що цей період до цих пір називають “французька Європа”.
У Франції, класицизм другої половини ХVІІІ століття називають стилем Людовика ХVІ, хоч період панування цього стилю охоплює також і другу половину правління Людовика ХV.
Інакше розвивалося мистецтво класицизму в Англії. Етап 1714 – 1820 років вважається тут єдиним періодом класицизму і називається там Джорджиан, від імен трьох королів ганноверської династії Георгія І, ІІ і ІІІ, які правили країною протягом цього проміжку часу. В другій половині ХVІІІ століття в Англії виникла особлива різновидність класицизму, створена двома братами архітекторами за призвіщем Адам, звідки ця різновидність отримала назву “стиль Адамів”. Вклад Англії у розвиток класицизму був дуже значним, і ще вплив Англії в останнє тридцятиліття ХVІІІ століття на художню культуру Європи доторкнулося не тільки архітектури, архітектурного декору, але і живопису, паркової архітектури, художньої компоновки зелених насаджень, а також моди в одязі.
Класицистична течія в мистецтві зародилася в Росії в середині ХVІІІ століття і розвивалася зокрема в Петербурзі і Москві, а також поблизу обох столиць, і в першій половині ХІХ століття російський класицизм досягнув великої монументальності в містобудівельних, архітектурних і паркових рішеннях. Різновидність класицизму у Швеції отримала назву “стиль Густова”. Класицистична течія в Сполучених Штатах Північної Америки, яка отримала назву “колоніального стилю” (в період виникнення цього стилю Північна Америка була ще колонією Англії) досягла значного розвитку, набула рангу національного стилю, бо фактом є те, що в цьому стилі були збудовані перші будівлі Америки.
В другій половині ХVІІІ століття класицизм росповсюдився на території майже всієї Європи. Але не дивлячись на те, що витоки класицизму всюди були одні і ті ж, однаковими були і теоретичні посилання цього стилю, але
