Що ж відбулося в Іонії в VII і в VI століттях до н.е., спобствуюче появі таких видатних особистостей? Населення змішаної крові (карийскоі, грецької і фінікійської галузей) було втягнено в тривалу і важку класову боротьбу. Яка кров з цих трьох галузей тече в їхніх жилах? Якою мірою? Ми цього не знаємо. Але це кров надзвичайно діяльна. Це кров найвищою мірою політична. Це кров винахідників. (Суспільна кров: Фалес ,говорять, запропонував цьому непосидючому і роз'єднаному населенню Іонії утворити державу нового типу, федеративна держава, керована федеральною радою. Пропозиція дуже розумне й одночасна дуже нове в грецькому світі. Його не послухали.)

Ця класова боротьба, що залила кров'ю іонічні міста, така ж, що як відбувалася в Аттиці в часи Солона, є, і надовго, рушійною силою усіх винаходів у цій країні творення.[N.1, кн.1, c.77-78]

Вперше в історії людства милетскі мислителі спробували представити всю навколишню їхній всесвіт у виді гармонічно улаштованої, що саморозвивається і саморегулюючої системи. Цей космос, як схильні були вважати іонійські філософи, не створений ніким з богів і ніким з людей і в принципі повинний існувати вічно. Керуючі їм закони цілком доступні людському розумінню. У них немає нічого містичного, незбагненного. У такий спосіб був зроблений великий крок на шляху від релігійно-міфологічного сприйняття існуючого миропорядку до його збагнення засобами людського розуму. Перші філософи неминуче повинні були зштовхнутися з питанням про те, що варто вважати першоосновою, першопричиною всіх існуючих речей. Фалес (самий старший з милетских натурфілософів) і Анаксимен думали, що первинною субстанцією, з якої усі виникає й у який зрештою усі перетворюється, повинна бути одна з чотирьох основних стихій. Фалес при цьому віддавав перевагу воді, а Анаксимен - повітря. Однак далі всіх інших по шляху абстрактно-теоретичного осмислення природних явищ просунувся Анаксимандр, безумовно найглибший з найдавніших грецьких філософів. Першопричиною й основою всього сущих він оголосив так називаний "апейрон" - вічну і нескінченну субстанцію, якісно зводи не ні до однієї з чотирьох стихій і разом з тим перебуваючу в безупинному русі, у процесі якого з апейрона виділяються протилежні початки: тепле і холодне, сухе і вологе і т.п. Вступаючи у взаємодію, ці пари протилежностей породжують усі доступні спостереженню явища природи, як живий, так і мертвої. Намальована Анаксимандром картина світу була зовсім нової і незвичайний для тієї епохи, коли вона виникла. Вона укладалася в собі ряд яскраво виражених елементів матеріалістичного і діалектичного характеру, у тому числі представлення про всеосяжний, що постійно змінює свою форму первинної субстанції, досить близьке сучасним представленням про матерії, думку про боротьбу протилежностей і їхньому переході друг у друга як головному джерелі всього різноманіття світових процесів.

Грецькі натурфілософи добре розуміли, що найбільш надійною основою всякого знання служить саме досвід, емпіричні вишукування і спостереження. Власне кажучи, вони були не тільки першими філософами, але і першими ученими, основоположниками грецької і всієї європейської науки. Старшого з них, Фалеса, уже древні називали "першим математиком", "першим астрономом", "першим фізиком".

ЗОДЧЕСТВО І СКУЛЬПТУРА

У VII-VI ст. грецькі зодчі вперше після тривалої перерви почали зводити з каменю, чи вапняку мармуру монументальні будинки храмів. У VI в. виробився єдиний загальгрецький тип храму у формі прямокутної, витягнутої в довжину будівлі, з усіх боків обнесеною колонадою, іноді одинарної (периптер), іноді подвійний (диптер). Тоді ж визначилися основні конструкційні і художні особливості двох головних архітектурних ордерів: доричного, що особливо широко поширився на Пелопоннесу й у містах Великої Греції (Південна Італія і Сицилія), і іонічного, який користувався особою популярністю в грецькій частині Малої Азії й у деяких районах європейської Греції. Типовими зразками доричного ордера з такими характерними для нього особливостями, як сувора міць і великовагова масивність, можуть вважатися храм Аполлона в Коринфі, храми Посейдонії (Пестум) на півдні Італії і храми Селинута в Сицилії. Більш витончені, стрункі і разом з тим відрізнялися деякої вичурностю декоративного оздоблення будівлі іонічного ордера були представлені в цей же період храмами Гери на о. Самосі, Артеміди в Ефесі (прославлений пам'ятник архітектури, що вважався одним з "семи чудес світла"), Аполлона в Дидимах недалеко від Милета.

Принцип гармонійної урівноваженості цілого і його частин, чітко виражений у самій конструкції грецького храму, знайшов широке застосування й в іншій ведучій галузі грецького мистецтва - монументальній скульптурі, причому в обох випадках можна з упевненістю говорити про соціальну обумовленість цієї важливий естетичної ідеї. Якщо храм з колонадою, що нагадує ряди гопников у фаланзі, сприймалася як модель і разом з тим символ тісно споєного цивільного колективу, то образ вільного індивіда, що є невід'ємною частиною цього колективу, втілився в кам'яних статуях, як одиночних, так і об'єднаних у пластичні групи. Їх перші, ще вкрай недосконалі в художнім відношенні зразки з'являються приблизно в середині VII ст. до н.е. Одиночна скульптура кінця архаїчного періоду представлена двома основними типами: зображенням оголеного юнака - куроса і фігурою одягненої в довгий, що щільно облягає тіло хітон дівчини - кори.

Поступово удосконалюючи в передачі пропорцій людського тіла, домагаючись усе більшого життєвого подібності, грецькі скульптори VI в. навчилися переборювати спочатку властиву їх статуям статичність.

При всьому життєподобії кращих зразків грецької архаїчної скульптури майже усі вони підлеглі визначеному естетичному стандарту, зображуючи прекрасного, ідеально складеного чи юнака дорослого чоловіка, зовсім позбавленого при цьому яких би то ни було індивідуальних фізичних чи психічних особливостей.

ВИСНОВОК

Як уже було сказано вище