Прибудова у XIX столітті до південно-західної частини нових двоповерхових приміщень і балкона, на західному фасаді, дуже змінили зовнішній вигляд споруди. З внутрішніх перебірок найбільш значною була перебудова домової келійної церкви в 1838 році.

В плані має форму п’ятикутника, витягнутого по осі північ-південь з двома голчастими ризалітами (виступами) із східного боку. Довжина сторін його 54 і 25 метрів.

Монументальність цього пам’ятника архітектури підкреслюють низько розташовані, що нагадують амбразури, вікна першого поверху, проте вікна прикрашені трикутними фронтончиками з вишуканим листяним орнаментом другого поверху, надають йому легкості й нарядності.

Площини фасадів розчленують стрункі пілястри, розміщення яких відповідає розміщенню внутрішніх цегляних стін, а вікна першого й другого поверхів підкреслюють кількість внутрішніх приміщень. Між фронтончиками вікон розміщені круглі ліпні вінки, над якими суцільною стрічкою простягнувся квітковий орнамент та багато профільний карниз, що увінчує споруду. Уміле застосування арноментально-пластичних прикрас свідчить про своєрідність чудового пам’ятника цивільної кам’яної архітектури.

Двері головного входу у будинок відчиняються у вестибуль, з обох боків якого знаходяться великі кімнати. Парадні гранатні сходи у північно-західному куті вестибуля ведуть до просторих приміщень другого поверху.

Брама Заборовського, або західні ворота – це один із найцікавіших пам’ятників цивільної архітектури XVIII століття. Побудована в 1744 – 1748 роках, вона була західним в’їздом на софійське подвір’я з боку Золотих воріт.

Брама названа ім’ям одного з культурних діячів часів Петра I, київського митрополита Заборовського. Він захоплювався архітектурою, вмів малювати, знав будівельну справу, креслив і навіть сам складав проекти.

Спорудження брами Заборовський доручив майстру кам’яних та гіпсових справ І. Шеделю. При створені цього цінного пам’ятника українського бароко проявилась багата творча фантазія майстрів.

Археологічними розкопками, які проводились у 1957 році, установлено первісний вигляд брами. Це була одноповерхова кам’яна споруда прямокутної форми з сторонами з півночі на південь 16,67 із сходу на захід 13,46 метра. Стіна та склепіння зведені з цегли на вапняному розчині. В середині частини будівлі знаходиться арковий проїзд завширшки 3,87 метрів, а з боків – кордегардії (караульні приміщення). Будову увінчував двосхилий дах, який із заходу та сходу замикався барочними фронтончиками.

Східний фасад брами зі сходу розчленували пілястри. Середній проліт між пілястрами – арка – служив проїздом. У стінах у двох крайніх прольотах знаходилось по одному вікну. Зверху вікна були оздоблені трикутної форми сандриками. Фасад увінчував фронтон, прикрашений портиком із шести півколонок із капітелями корінського ордера, згруповані по три від від осі симетрії. На західному фасаді, який зберігся до нашого часу, із двох боків арочний проліт замикають сильно виступаючі пілястри. у напівциркульних нішах розміщено по дві колони з капітелями коринфського ордера. Вони підтримують другу арку, оздоблену багатообломним наличником і завершену чудовим за своєю красою й пластичністю барочним фронтоном.

Фронтон західних воріт суцільно вкритий орнаментальним ліпленням майстерно виконаних пальмет, аканта, грон винограду. В цей рослинний орнамент добре укомпоновані дві чоловічі маски, в центрі фронтонна – великий медальйон із зображенням митрополичої корони, а нижче над проїздом, розташований родинний герб Заборовського – палаюче серце з хрестом на ньому в обрамлені двох пальмових гілок. Розміщення ліпних і архітектурних деталей у різних заглибленнях створює чудовий мальовничий ефект гри тіні і світла.

Брама Заборовського поставлена з невеликим відступом від вулиці так, щоб перед нею утворилась невелика трапецеподібна площадка. Це поліпшує огляд пам’ятника.

В XIX столітті Київ інтенсивно забудувався. Брама опинилася в глухому Георгіївському провулку. При прокладені нових вулиць рівень землі в цьому місці підвищився більш ніж як на метр. В результаті брама втратила свою колишню виразність. Арочний проліт став низьким, колони занадто широкими й приземкуватими. Проїзд через браму став не зручним і в 1822 – 1823 роках був забудований, а караульні приміщення розібрані.

Не великою але цікавою спорудою на території Софійського заповідника є південна в’їздну башта, яка призначалась для в’єзду на софійське подвір’я з боку нинішньої вулиці Володимирської.

Те що архітектура першого і другого ярусів дещо різна й архітектурні елементи обох поверхів не співпадають по вертикалі, дає підставу судити, що спершу будівля була одноповерховою.

Башта має в плані форму квадрата. На її першому поверсі передбачені широкі ворота – проїзду. Через них було зручно проїхати до службових приміщень – трапезної і консисторії.

Будова увінчана напівсферичним куполом з невеликою конусоподібною баштою й шпилем. Колись на шпилі був установлений, кований з металу, флюгер із зображенням архангела Михайла. Тепер купол, покритий листовим залізом і пофарбований у зелений колір. Стіни башти зовні оштукатурений і побілені. Південна в’їздна башта, декорована скромно. Фасади першого поверху башти розчленовані поясками та пілястрами. Пояски та карнизи на пілястрах розкріповані, що надало верхній частині пілястр форми капітелей.

Фасади другого поверху також прикрашені пілястрами, карнизом і маленькими колонами, що стоять з обох доків великих прямокутних вікон.

Декоративним елементом башти є трикутні і прямокутні ніжки, обрамлені профільним ґрунтом у вигляді наличників.

Південна в’їздна башта є одним із цікавих витворів української архітектури XVIII століття, що збереглися до наших днів.

Софійська дзвіниця – прекрасний зразок української архітектури XVIII століття. Споруджена дзвіниця над парадним в’їздом на територію заповідника з боку площі Богдана Хмельницького. Стрункий силует її поєднує в єдине ціле всі споруди ансамблю, завершує перспективу софійської вулиці й зберігає за собою значення архітектурної домінанти