Іспанський дизайн, починаючи з епохи Відродження до наших днів, представлений в Національному музеї прикладного мистецтва. В ньому знаходиться 60 залів, в яких зберігається фантастична колекція виробів зі скла і дерева, віял, фарфору, шпалер, пташок і квітів з білого мережива та ювелірних прикрас.

Палац-монастир Св. Лаврентія виглядає стримано і вишукано. У центрі головного фасаду знаходиться велична статуя Св. Лаврентія, створена Х. Б. Монегро. Пройшовши через головний вхід і вестибюль, одразу можна потрапити до Королівського палацу, названого так через шість статуй царів: Іоасафата, Ієзекиіля, Давида, Соломона, Іосія та Манаса, що стоять на фасаді храму.

Королівський палац – це яскравий приклад класичного духу, який був актуальним в XVIII – 1-ій чверті XIX століть. Він був побудований в період з 1738 по 1764 роки і створений архітектором Дж. Б. Сакетті за проектом Ф. Ювари.

Що стосується площ, то в Мадриді їх знаходяться чимало: Площа Іспанії, де розташований пам’ятник Сервантесу з фігурами Дон Кіхота і Санчо Панси, Площа Кановас Дель Кастільо, Площа Майор, Площа Колумба, Площа Кортесов, Площа Незалежності і Площа Сибелес. Також безліч різних садів і парків: ботанічний сад, парк Ретіро, площею в 120 га, парк Кампо Дель Моро, долина померлих. В парку Дель Оесте зосереджено мистецтво Давнього Єгипту, а саме храм Дебод, побудований в 200 році до н.е., і який був перевезений в 1968 році до Іспанії, як подарунок на знак подяки, за допомогу при споруді Асуанської дамби.

Взагалі, Мадрід – це поєднання багатьох стилів в архітектурі, це місце розташування безлічі найдивовижніших споруд, які своїм шиком тамують подих. Вище перераховані пам’ятки архітектури, далеко не все, що може показати Мадрід своїм гостям.

Отже, як ми бачимо, Мадрід – це неповторний коктейль різноманітних стилів в культурі і в архітектурі, як нових, так і старих, це місто, яке має свій неповторний колорит, це місце, яке зберігає в собі якнайдавнішу історію і в той же час крокує в ногу з часом, це місто неповторних контрастів і саме тому, кожен знайде тут те, що йому до душі. Якщо Париж, як говорив Хемінгуей: - “Це свято, яке завжди з тобою”, - то Мадрид, на мій погляд, це і свято і будні, радість і сльози, які залежно від їх сприйняття завжди прекрасні.

Це саме те місто, де годинами можна гуляти по прекрасними музеями і чудовим Королівським палацом, милуватися красою церков і із задоволенням читати газету в одному з найпрекрасніших парків, дихаючи чистим повітрям. До речі, місто завжди зберігається в чистоті і порядку.

Мадрід – це місто, яке уміє жити подвійним життям, як денним, так і нічним. В місті дуже багато розважальних нічних клубів, крім того, в цей час доби, хто завгодно може спокійно відвідати найбільш великі музеї або замовити екскурсію в Палац. Виключенням нічного життя є тільки галереї, які відчиняються рано з ранку.

Мадрід – це столиця найдивовижнішої країни, яка варта уваги всього світу. Ця столиця пам'ятає, знає і зберігає свою історію і культуру.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ МАДРІДУ У СВІТОВІЙ КУЛЬТУРІ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ 2.1 Шлях від диктаторського до демократичного режиму

Переходячи до цього розділу, необхідно стисло охарактеризувати, під чиїм впливом знаходилася Іспанія в ході своєї історії. Отже, в давнину територію Іспанії заселяли ібери, потів тут розселилися кельти. У III столітті велика частина її території була під владою Карфагену, а з II століття до н.е. по V століття н.е. повністю належала величезній Римській імперії. Далі, Державу вестготів, яка існувала з 2-ої половини V століття н.е., ліквідовували араби, що захопили в 711-718 роках майже всю територію Іспанії і створили ряд держав. З VIII століття по XV століття був розквіт мавританських халіфатів, а в XVI столітті почала своє існування колоніальна Імперія, саме тоді починається стрімкий економічний занепад Іспанії, а у війнах з Англією вона втрачає свою морську перевагу. На початку XVIII століття боротьба європейських династій за іспанський престол призвела до війни за іспанський спадок. У XIX столітті відбулося 5 незавершених революцій: у 1808-1814, 1820-1823, 1834-1843, 1854-1856 і 1868-1874 роках. В результаті цих революцій було досягнуто компромісу між консерваторами і лібералами. Цей компроміс виразився в затвердженні конституційної монархії. В 1810-1826 роках досягла незалежності велика частина іспанських колоній в Латинській Америці. У 1890-х роках більшість колоній, що залишалися, в ході іспано-американської війни в 1898 році, перейшли до США і Німеччини. На початку XX століття Іспанія брала участь в колоніальному розподілі Марокко. У 1923 році встановилася військово-монархічна диктатура. 14 квітня 1931 року була повалена монархія, що поклало початок іспанській революції 1931-1939 років, в ході якої в січні 1936 року був створений народний фронт. Громадянська війна, яка тривала з липня 1936 року по березень 1939 року, завершилася встановленням диктатури генерала Франко, який вніс свій режим аж по 1975 рік. У 1947 році Іспанія була оголошена королівством. Після смерті Франко, правив Хуан Карлос I, який зумів замінити диктаторський режим на демократичний.

Особливу увагу в розкритті цього розділу, хотілося б приділити саме цьому переходу, а саме від Франко до наших днів.

Режим Франко встановився в Іспанії в результаті кровопролитної, руйнівної громадянської війни 1936-1939 років. В період цієї війни загинуло приблизно 1 млн. осіб, не менш як 500