Мадріду, Іспанії і всієї Європи є, безумовно, музей Прадо, який зосередив в собі одну з найбільших колекцій живопису і скульптур. Він був заснований Ізабеллою Браганською, дружиною короля Фердинанда VII. В 1819 році музей розмістився в теперішній будівлі, як Королівський музей. В ньому виставлені полотна іспанської, італійської, нідерландської, фламандської і німецької шкіл. Існує також філіал музею, що знаходиться в Касон-дель-Буен Ретіро, за головним приміщенням на вулиці Пилипа IV. В філіалі виставлені колекції іспанського живопису і скульптури XIX століття, а також витвори англійських і французьких живописців. В ньому представленні праці шкіл примітивізму і ренесансу XV-XVI століть – Босха і Дюрера, італійської школи XV-XVII століть – Рафаеля і Тиціана, іспанської школи XVI-XVIII століть – Веласкеса і Ель Греко та багато інших робіт.
Але, аби мати повне уявлення про безцінну колекцію музею, необхідно ознайомитися не лише з цією експозицією, яка знаходиться в центральній залі “Живопис середніх віків до XVIII століття ”, а й відвідати палац Ермоса, де збереглася колекція Тіссена Борнемісса.
Музей Прадо має найбогатішу колекцію витворів мистецтва, багато з яких відносяться до великих шедеврів. В музеї зберігаються багаточисельні портрети короля Пилипа IV та членів його родини, серія портретів королівських блазнів та найвідоміші картини Гойї, такі як: “Гола Маха”, “Вдягнута Маха”, “Родина короля Карла IV”.
Нідерландська школа представлена творчістю таких живописців, як Рогір Ван дер Вейден, Босх, Мемлінг, Брейгель. З німецьких майстрів – Дюрер.
Слід зауважити, що окрім живопису в музеї є колекція старовинних монет, фарфору та коштовностей.
Музей Прадо – місце найбільшої художньої колекції Іспанії. Окрім 6000 картин, тут зберігається більш як 400 класичних скульптур та багаточисельні коштовності. Найвеличніші художники Іспанії – Веласкес і Гойа були офіційними живописцями при дворі. А Карлос I і Пилип були покровителями обдарованого італійського художника Тиціана, саме тому, більша частина його робіт знаходиться в цьому музеї. Саме покровителі великого італійця і зіграли вирішальну роль в історії цього музею. Карлос I, відомий також під ім’ям Карл V, імператор Священної Римської імперії, заклав початок планомірному колекціонуванню картин. Його спадкоємець, король Пилип II, виявився ще більшим шанувальником мистецтва. Йому музей завдячує придбанням картин фламандських майстрів. Перлиною фламандських картин є найбільша в світі колекція геніального фламандського живописця Босхі. Пилип II придбав ці шедеври для Ескоріалу, спадкового замку іспанських королів. Лише в XIX столітті картини були перенесені до музею Прадо.
Невелика, проте, дуже якісна німецька колекція Прадо не залишить байдужими найвитонченіших цінителів мистецтва. Тут зберігається чотири полотна Альбрехта Дюрера, а також один із трьох широковідомих його автопортретів, два інші знаходяться в паризькому Луврі і в Старій Пінакотеці в Мюнхені.
Окрім музею Прадо, існує величезна кількість інших, таких як, Національний музей декоративного мистецтва, музей Сераль, музей герцога Альби, Романтичний музей, музей іспанського народу, Національний музей сучасного мистецтва, Національний музей нового мистецтва, Муніципальний музей, музей Тіссена-Борнемісса та багато інших.
Безперечно, що кожен з цих музеїв здивує своєю неповторністю і неперевершеністю, яка властива лише Мадріду. Також можна з певненістю сказати, що Мадрід – це один з центрів культурної арени Європи, але слід зауважити, що всі колекції складаються не лише з іспанського живопису, над ними працювали не лише іспанські майстри, тобто шедеври взаємодоповнюються за допомогою світового мистецтва, за допомогою світового набуття у культурі.
Безумовно, що тільки в Мадріді можна побачити, таку розкіш, що інколи доведена до абсурду через чисельні пам’ятники, палаци, тріумфальні ворота, колонади та фонтани. Все в цьому місці будувалося з імперським розмахом, застосовуючи пишний декор та риси бароко. Але кожне міто в Європі і у світі саме по собі є неповторним і носить в собі неповторність своєї культури.
Тому, було б несправедливо казати, що саме Мадрід є культурним центром Європи, він є невід’ємною складовою частиною єдиної європейської культури, адже вона переплетена в своїй історії.
РОЗДІЛ 3. ЗБЕРЕЖЕННЯ СТАРИХ ТА СТВОРЕННЯ НОВИХ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ МАДРІДУ
3.1. Історія та культура Мадріду у наш час
У Мадріді ровиток культури не зупиняється. Постійно створюються нові музеї, нові театри, кожне покоління намагається залишити після себе пам’ять. Але з плином часу мадрідці не забувають про минуле, у місті часто проводяться реставраційні роботи, дбало доглягадають за кожним об’єктом культури і історії.
В 1992 році в Мадріді був відкрит музей сучасного мистецтва Софії Рейн. Він присвячений, здебільшого, місцевому мистецтву і тут знаходяться полотна Пікассо, Далі, Міро та інших відомих іспанських художників. Муніципальний музей розповідає про історію міста, а в військовому музеї представлені різноманітні види зрої.
Що стосується театрів, то їх неймовірна кількість, як старих, так і нових. Із нових це: театр Абавія, Альбеніс, Алькасар, Альфіл, Сін-Гран-Віа, Белас-Артес, Кальдерон та Амайа.
Треба зазначити, що питанням розвитку культури в Мадріді займається літературна спілка “Атеней”. А інститут Іспанії займається заохоченням у розвитку мистецтва та науки.
У місті працює багато галерей, що захоплюють подих своїми експонатами.
Місто, окрім того, що постійно розширює свою культурну спадщину, намагається донести її світові. Постійно проводяться виїзні міжнародні виставки. Наприклад, вже на початку цього року в Київі з великим ажіотажем пройшла витавка картин Гойї.
Преставнеки міста активно беруть участь у міжнародних конференціях і засіданнях, по вирішенню питань освіти, культури і науки. Мадрід є членом UNESCO.
Взагалі, мадридці дуже уважно ставляться до своєї культурної спадщини та сильно переймаються питанням, щодо того, що вони залишать своїм майбутнім поколінням. Мадрідці, як ніхто інші, розуміють –