Реферат на тему:

«Культура Стародавнього Рима»

1. Особливості полисной ідеології.

Римська громада на початку республіканського періоду була од-ним з полісів Апеннинського півострова. Поліс (по-латинській – cіvіtas) - це, як правило, невелика рабовласницька держава з єдиним містом - цен-тром політичного і культурного життя. Місто було оточено оборонними стінами і являли собою міцний притулок околишніх жителів у дні військових небезпек. Громадянами громади були лише місцеві урод-женці, що володіли земельними ділянками. Прибульці й іноземці, а тим більше раби не мали права володіти землею і тому не були громадянами. Громадяни повинні були служити в ополченні, брати участь у народних зборах. Виконавча влада виправлялася виборними "магістратами".

Колектив громадян вирішував політичні справи на народних збо-рах і захищав границі своєї невеликої держави, збираючись в ополчення. Над громадянином не було тиску бюрократії; сама державна машина не представлялася йому чимось далеким і страшної. Громадянин разом зі своїми рабами обробляв свою ділянку, голосував у народних зборах і ви-бирав магістратів, зі зброєю в руках відстоював рідне місто від ворогів.

Для громадянина полисной громади було характерне почуття волі, свідомого вибору своїх дій. Якщо потрібно було йти в похід, то громадя-нин знав, що це не примха посадової особи, а сувора необхідність бо-ротьби з ворогом; якщо народні збори вирішували обкласти громадян податком, те це викликалося необхідністю, а не сваволею уряду. Головні вчинки і міри представлялися жителю міста-держави зрозумілими, ре-альними. До того ж приймалися ці міри на народних зборах, у якому брав участь сам громадянин. Подібний порядок породжував почуття волі, власного достоїнства, впевненості у своїх силах, спокійний реаль-ний погляд на життя й існуючі відносини. Оскільки всі політичні і військові питання зважувалися колективно на народних чи зборах в ополченні, те це формувало почуття колективізму, цивільної спільності, заважало розвитку індивідуалізму. Окрема особистість, її думки й інтереси розчинялися в цивільному колективі.

Для античних рабовласницьких полісів характерне прагнення до відособленості і замкнутості. Особливо яскраво це виявляється в житті землеробських громад, однієї з який був Рим. Громадяни, обробляючи свої земельні ділянки, господарювали і малі потребували сторонньої до-помоги. З боку сусідів могла виходити небезпека земельних захоплень, тому громадяни античних міст-держав звичайно знаходилися в натягну-тих відносинах саме з найближчими сусідами. Ця натягнутість ще більш підсилювала замкнутість громади, її ворожість, спрямовану зовні, її аг-ресивність. Цим, зокрема, порозумівається тісний зв'язок цивільної і військової організації в античних громадах. Громадяни громади, дрібні землевласники, зайняті важкою сільськогосподарською працею, праг-нули не до запозичення нових думок і ідей, а до збереження дідівських вдач і звичаїв, з побоюванням відносилися до усього нового, іноземному. Прихильність до свого місцевого, дідівському, споконвічному - одна з яскравої риса ідеології аграрного поліса.

Криза полисної громади почався з проникнення в середовище громадян сторонніх елементів, що стояли поза общинною політичною і військовою організацією. Рабство, що розвивається, і соціальне розша-рування самого громадянства розкладали полісні порядки й установи.

Поступово, у міру розвитку римських завоювань римська общи-на, місто-держава, розташована на Тибру, перемінилося величезною держа-вою, що уключала весь Апеннінский півострів і багато заморських тери-торій з багатомільйонним населенням багатьма містами, складним гос-подарством, різними класами, постійною армією, складним державним апаратом.

Розкладання античного поліса привело до кризи й ідеології його громадянства. Спостерігається відхід від колективізму і ріст індивідуалізму, протиставлення окремої особистості колективу, люди втрачають спокій і внутрішню урівноваженість. Стародавні дідівські вдачі піддаються осміянню і критиці, у римське середовище починають проникати інші вдачі, іноземна ідеологія і релігія.

2. Римська релігія.

Починаючи з ІІІ ст. до н.е. на римську релігію дуже сильний вплив стала робити грецька релігія. Римляне ототожнили з гречес-кими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був ототожнений із Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з Герой, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрой і ін. Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких релігійних представлень головні олімпійські боги: Юпітер - бог неба, грому і блискавки. Марс - бог війни, Мінерва - богиня мудрості, покровителька ремесел, Венера - богиня любові і родючості. Вулкан - бог вогню і ковальського ремесла, Церера - богиня рослинності. Аполлон - бог сонця і світла, Юнона - покровителька жінок і шлюбу, Меркурій - вісник олімпійських богів, заступник подорожан, торгівлі, Нептун - бог моря, Діана - богиня місяця.

Одним із шанованих чисто италийских божества був Янус, изоб-ражавшийся з двома обличчями, як божество входу і виходу, усякого по-чатку. Олімпійські боги вважалися заступниками римської громади і ша-нувалися патриціями. Плебеї ж особливо почитали божественну трійцю: Цереру, Либору, Прозерпину - богиню рослинності і пекл і Либора - бога вина і веселощі.

Римський пантеон ніколи не залишався замкнутим, у його склад приймалися іноземні божества. Вважалося, що прийом нових богів підсилює міць римлян. Так, римляне запозичали майже весь грецький пантеон, а наприкінці ІІІ ст. до н.е. було введене шанування Великої ма-тері богів із Фрігії. Завоювання багатьох заморських територій, особливо елліністичних держав, познайомило римлян з елліністичними і східними богами, що знаходять шанувальників серед римського населення. Раби, що прибували в Рим і Італію, сповідали свої культи, тим самим поши-рюючи інші релігійні погляди.

Для того щоб боги піклувалися про людей і про державу, їм потрібно було приносити жертви, підносити молитви-прохання і робити особливі ритуальні дії. Особливі колегії знаючих людей - жреци - спо-стерігали за культом окремих богів, за ·порядком у храмах, підготовляли жертовних тварин, стежили