сцена і підмостки, а публіка коштуючи дивилася спек-такль. Сенатори і знатні обличчя сиділи в кріслах, принесених з будинку їх рабами. У середині Й І ст. до н.е. стали будувати й ослона для всіх гля-дачів. І тільки в 55 р. до н.е.. Помпей побудував постійний кам'яний бу-динок театру. На відміну від грецького театру римський театр не мав ор-хестри, вона була відведена під крісла сенаторів (пізніший партер), сцена була нижче, але ширше грецької і з'єднувалася бічними проходами з ор-хестрой. Місця для глядачів піднімалися над орхестрой півколом - амфітеатром. Римський театр був оснащений різними механічними при-стосуваннями і механізмами, необхідними для підйому ваг, зміни деко-рації.
Надзвичайний розвиток одержують у Римі гладіаторські бої. Гладіаторські бою влаштовувалися в етруських містах ще з VІ ст. до н.е. Від етрусків вони проникнули в Рим. Вперше в 264 р. у Римі був улаш-тований бій трьох пар гладіаторів. Протягом наступних півтора сторіч гладіаторські ігри влаштовувалися на поминках знатних облич, назива-лися похоронними іграми і носили характер приватного представлення. Поступово популярність гладіаторських боїв росте.
У 105 р. до н.е. гладіаторські бої були оголошені частиною публічних видовищ і про їхній пристрій стали піклуватися магістрати. Поряд з магістратами мали право давати бої і приватні особи. Дати пред-ставлення гладіаторського бою - значило придбати популярність у римських громадян і бути обраним на державну посаду. А тому що ба-жаючих одержати магістратську посаду було багато, те число гладіаторських боїв росте. На арену уже виводять по нескольку десятків і навіть сотень пар гладіаторів вартістю в трохи стільник тисяч сестерцій. Гладіаторські бої стають улюбленим видовищем не тільки в місті Римі, але і у всіх италийских, а пізніше й у провінційних містах. Вони були настільки популярні, що римські архітектори створили спеціальний, раніше не відомий тип будинку - амфітеатр, де влаштовувалися гладіаторські бої і цькування звірів. Амфітеатри були розраховані на кілька десятків тисяч глядачів і в кілька разів перевищували місткість те-атральних будинків.
Число представлень, як часток, так і публічних, у Римі й інших містах і їхня тривалість постійно збільшувалися, а їхнє значення усе більш і більш росло. Наприкінці Республіки магістрати і державні діячі вважали проведення публічних представлень важливою частиною їхньої державної діяльності. В умовах аристократичної республіки, де уся влада була зосереджена в руках вузької верхівки класу рабовласників, що пра-вить угруповання вважала пристрій публічних представлень одним із за-собів, що сприяють відволіканню широких мас римського громадянства від активної державної діяльності. Не дивно, що ріст публічних пред-ставлень супроводжувався упадком значення народних збор і їхньої політичної ролі.
3. Римська драма і поезія.
На становлення і розвиток римської літератури дуже вплинуло не тільки народну творчість, народна поезія, поширення писемності, але особливо грецька література.
Перші власне літературні твори були произведе-ниями наслідувальними. Та й важко було першим римським поетам і письмен-никам створити оригінальні добутки латинською мовою, на скромному фундаменті народної римської поезії, коли поруч існували найбагатша грецька література, прекрасний епос Гомера, розроблена еллінська міфологія. Не дивно, що першими римськими письменниками були греки, а перші добутки на латині були перекладами з грецького.
Першим римським поетом був Ливий Андроник, грек з міста Та-рента (ІІІ в до н.е. ). При узятті Тарента римлянами, він потрапив у по-лон, був рабом і навчав грамоті дітей свого пана. Згодом він був відпущений на волю і зайнявся літературою. Ливий Андроник перевів на латинську мову "Одиссею" Гомера, він переробляв і переводив на латинь грецькі комедії і трагедії. За замовленням колегії понтификов Ливий Ан-дроник склав гімн на честь богині Юнони. Переклади Лівія Андроника були дуже вільними, це скоріше були переробки оригіналу, що допуска-ють включення нових уривків, зміна імен, нові сцени.
Твору Лівія Андроника, недосконалі і нескладні в літературному відношенні, проте зіграли важливу роль у становленні римської літератури. Вони познайомили римлян з чудовою грецькою літературою, міфологією, з епосом. і театром. Ливий Андроник зробив самий важкий, перший крок, він поклав початок римській художній літературі, і в цьому його безсмертна заслуга.
Сучасниками Лівія Андроника були римські поети Невій і Енній. Гней Невій писав трагедії і комедії, запозичаючи сюжети в грецьких ав-торів, але вплив римського життя в його добутках відчувається набагато сильніше, ніж у Лівія Андроника. Великою заслугою Невія було скла-дання поеми про першу Пунічну війну з коротким викладом попередньої історії Рима. Енній перший описав у віршах всю історію Рима,. розта-шувавши події по роках.
Якщо Лівій Андронік і Гней Невій писали ар-хаїчним сатурничним віршем, то Енній перший ввів в обіг більш благозвучний віршований розмір - звичайний у греків гекзаметр.
Найбільшим римським письменником кінця ІІІ - початку Й І ст. до н.е. був Тіт Макцій Плавт (254 - 184 р. до н.е. ), актор за професією. Йому приписували складання 130 комедій, з яких дійшло до нашого часу 20. На відміну від своїх попередників він працював тільки в дном жанрі - комедійному, але зате Плавт створив видатні комедії, що довго йшли на римській сцені. Сюжети комедій Плавта найрізноманітніші сцени із сімейного життя, з життя воїнів-найманців, міської богеми. Одним з не-одмінних героїв комедій Плавта були раби, як правило, хитрі, спритні, спритні і жадібні.
Герої Плавта носять грецькі імена, а дія переноситься в грецькі міста, що говорять про подражательности плавтовских комедій. Однак за грецькою зовнішністю плавтовских персонажів ховаються римляне з їх звичками і їх побутом. Плавт, наприклад, дає