Найбільш видатні римські письменники, майстри прозаїчного слова жили і діяли в І ст. до н.е.. Це Марко Теренций Варрон (116 - 27 р. до н.е. ) і Марко Туллий Цицерон (106 - 43 р. до н.е. ) - два корифеї римської літератури і взагалі латинської культури.

Теренцій Варрон - унікальний письменник, він написав близько 74 творів у 620 книгах (на жаль, майже усі вони загинули). Головний добу-ток Варрона - "Стародавності справ божеських і людських" у 41 книзі - енциклопедія історична, географічна і релігійна, його перу належать численні граматичні й історико-літературні твори ("Про латинську мову", "Про латинську мову", "Про граматику", "Про комедії Плавта"), "Портрети" – біографії найбільш видатних громадян, філософські до-бутки ("Логисторики" - збірник філософських трактатів на різні теми, наприклад про історію, про щастя, про божевілля й ін.).

Варрон вависал також трактат "Про сільське господарство", де пи-тання земледения викладені в гарній літературній формі.

Нарешті, Варрону належать знамениті "Меніппові сатури" у 150 книгах - веселий і дотепний поетичний добуток. Заслуги Варрона в роз-витку римської літератури були настільки великі, що йому, єдиному з римських письменників, ще при житті поставили пам'ятник.

Не менше, якщо не більше значення в історії латинської культури мало творчість Цицерона. Цицерон був видатним державним діячем, прекрасним оратором, юристом, знавцем філософії, чудовим письменни-ком. У його руках латинська мова придбала як би нове звучання, нову виразність і пластичність. Проза Цицерона досконала у всіх відносинах, вона барвиста, легка для розуміння, різноманітна, багата змістом, у ній є присутнім внутрішній ритм.

Цицерон писав у різних прозаїчних жанрах: філософські добутки ("Про межі добра і зла", "Тускуланские бесіди", "Про природу богів" і ін.), юридичні твори і мови ("Про державу", "Про обов'язки", мови "проти Верреса", "проти Катилини", "Філіппіки проти Антонія"). Його перу належать твору по теорії ораторського мистецтва ("Про оратора", "Брут"), численні листи - витончені і невимушені.

Твори Цицерона познайомили римлян із грецької философією, збагатили її знанням багатьох питань юриспруденції, історії, політичних навчань. Без творів Цицерона так само неможливо уявити собі наступну римську літературу, як росіянку літературу XІ ст. без творчості Пушкіна.

Твори Цицерона ретельно читалися і перечитувалися в наступні століття. Вони збереглися до нашого часу з наиболь-шей повнотою (у порівнянні з добутками інших авторів).

Великим римским. письменником був Юлій Цезар, автор "Записок про галльську війну" і "Записок про громадянську війну". Ці добутки яв-ляють собою доповіді про дві війни, що вів сам Цезар. Виступаючи в роди письменника, Цезар переслідував політичні цілі: виправдати свої завойовницькі і часто віроломні дії в Галлії, звалити відповідальність за розв'язання громадянської війни на своїх супротивників. "Записки" Це-заря - це видатні літературні твори, зразки римської художньої прози. Для них характерні продумана ясна композиція, простій, невимушена розповідь, точна і правильна мова.

Великою подією в літературному житті кінця Республіки був вихід історичних творів Саллюстія Кріспа (86 - 35 р. до н.е.): "Про Югуртинську війну", "Про змову Каталіни" і "Історія". Перші два до-бутки Саллюстія є зразками історичної монографії, написані вони з ме-тою показати повну неспособность римської знаті керувати державою і необхідність установлення сильної влади. Твору Саллюстія є разом з тим і великими літературними творами. Написано вони майстерно, вик-лад зовні спокійне, але за ним почувається внутрішнє напруження; опис конкретних історичних фактів перемежовується з філософськими міркуваннями і блискучими історичними портретами, мова коротка, ємна і дуже виразна.

5. Римська архітектура ІV-І ст. до н.е..

Розвиток римської архітектури був тісно зв'язаний з ходом римс-кой історії, ускладненням суспільних відносин, з ростом міста; воно відбувалося під грецьким і етрусским впливом. Раннє місто будувалося без плану, безладно, мав вузькі і криві вулиці, примітивні житла з дерева і сирцового цегли. Великими суспільними будинкам були лише храми, наприклад храм Юпітера на Капітолійському пагорбі, побудований у VІ ст. до н.е., невеликий храм Вести на форумі. Усередині міста збереглися пустирі і незабудовані ділянки, будинку знаті оточували сади. Стічні ка-нави спочатку були відкритими, але потім їх перекрили дерев'яним на-стилом, а пізніше і кам'яним зводом.

Пожежа Рима після узяття його галлами знищив велику частину міських будинків. Після пожежі Рим знову забудовувався стихійно, зберігши основні лінії колишніх вулиць і площ. Разросшийся місто було обнесено новими, так називаними Сервієвими стінами, що представляли чудове спорудження. Вони складалися з головної зовнішньої стіни і мо-гутнього земляного вала, що спирався на неї, що з боку міста був підпертий інший, менш високою стіною. Зовнішній панцир був складний з масивних квадратних блоків.

Ріст населення Рима привів до забудови пустирів, до ущільнення добудувань. Деякі вулиці були вимощені кругляком. Була реконструйо-вана стара система клоак (каналізація). Зростаюче населення вимагало гарної води, для підведення якої були побудовані два водопроводи, про-риті під землею, довжиною в кілька десятків кілометрів.

Новий етап міського будівництва почався з І Й у до н.е.: забудо-вуються не тільки пустирі, але і смітники, міська земля піднімається в ціні. Замість прімітивних жител із сирцю і дерева виникають в І ст. н.е. багатоповерхові, будинку, вілли знаті, побудовані з обпаленої цегли і бе-тону і навіть з мармуру.