більше, що часто, наприклад, барочні надбудови і дедалі додавалися до церковної будівлі пізніше, під впливом нової течії у мистецтві і в процесі реставрації або ремонту будівлі.

Нам здавалося найбільш раціональним не обтяжувати нашу клясифікацію ніякими ускладненнями і подробицями,а тільки виявити основні характерні риси кожного етапу в розвитку основного своєрідного архітектурного образу. При цьому треба мати на увазі те, що групи будівель у нашій клясифікації не завжди збігаються з попереднім . хронологічним поданням пам'яток архітектури з метою мистецької аналізи кожного зразка дерев'яного будівництва зокрема.

Мета нашої клясифікації полягає в тому, щоб оцінювати в бойківській архітектурі найголовніше з погляду мистецтв, тобто признати в ній прояв наймогутнішого засобу гармонізації буття в релігійному аспекті.

В основу поділу пам'яток на групи покладено основні архітектурні форми будівель, які в цілому дають психо-емоціональний образ [...]

Всю різноманітність дерев'яних бойківських дзвіниць і церков умовно можна поділити на такі чотири групи:
1. архаїчні елементарні форми,
2. частково розвинені форми,
3. багатоярусні розвинені форми,
4. різні мішані форми.

В першу групу - архаїчні елементарні форми - включені дзвіниці і церкви з чотиригранними формами та з найпростішими пірамі-дальними завершеннями веж, які уважаються найархаїчнішими.

Ці форми виникли дуже давно, мабуть, у перші роки після прийняття християнства на Україні-Русі 988 року. До другої групи - частково розвиненої форми належать дзвіниці й церкви з дещо ускладненою будовою веж, або з наростанням у них ярусів чи поверхів, або з появою замість чотиригранних

восьми-гранних елементів і восьмигранних пірамідальних завершень (у певних випадках з появою ступінчастости, заломів тощо).

До третьої групи - багатоярусні розвинені форми - належать дзвіниці й церкви з дальшим удосконаленням компонентів, таких як опасання, поверхи з галереями, збільшена ступінчаста багатоярусність і витончено барочні лагідно вигнуті переходи-заломи та завершення у вигляді барочних бань і голівок, увінчаних маківками та орнаментованими хрестами.

До цієї групи пам'яток, розвинених найбільше в ХVІІ-ХІХ сторіччях, належать найкращі зразки бойківської архітектури, які становлять найвище її досягнення в аспекті національного і світового значення.

Саме до цієї групи відносяться найхарактерніші тридільні, тризрубні і завершені трьома багатоярусними вежами (до 8-ми ярусів) храми з п'ятьма мальовничими ступінчасто-пірамідальними вежами.

До четвертої групи - різні мішані форми - належать дзвіниці й церкви, форми яких мають відхилення від схарактеризованих вище зразків, від того основного шляху розвитку, який довів церковні вежі до 8 ярусів і сприяв виробленню найоригінальніших і найтонше викінчених, з мистецького погляду, храмів.

Серед цих відхилень розрізняємо багато нюансів нівеляції трьох традиційних зрубів, виведених від землі.

Помічаємо об'єднання чітких тридільних розчленувань в узагальнені об'єми, в форми, поєднані спільними покрівлями, в загальну форму церкви, основою якої є хата або житловий будинок, з наближенням такої форми до базиліки, часто на два поверхи.

В таких храмах нерідко лишаються тільки натяки на зниклу традиційну тризрубність за участю ризалітів центральної нави в формі трьох завершень, які не становлять трьох органічних увінчань окремо виведених веж, а є штучно надбудованими декоративними формами на звичайних чотирисхильних або восьмисхильних покрівлях.

Трапляються ще й форми церков, подібні до двоповерхових будинків з одною маленькою вежею, надбудованою на гребені покрівлі тільки посередині, або позначення трьох пунктів на гребені покрівлі (західній кінець, осередок і східній кінець) за допомогою самих лише трьох хрестів.

Бувають і форми церков, скомбіновані з фрагментів звичайного будинку і цілої вежі, виведеної від землі, та форми церков з різними добудовами з півночі або півдня.

Пам'ятки національного г і світового значення Під час численних викладів на академічних форумах про українську архітектуру в дереві нам не раз задавали питання : які саме пам'ятки

цього мистецтва вважаємо за такі, що мають національне значення, і які - світове.

Відповідь з нашого боку була, в основних рисах, така:
до національного „золотого фонду" пам'яток иародньої архітектури зараховуємо ті зразки будівельної майстерности, які підпадають під одну з цих чотирьох категорій:
1) давність, тобто винятково щасливі обставини, в яких певна пам'ятка з XV або XVI сторіччя збереглася, хоч була збудована з такого нестійкого матеріялу, як дерево (що легко загниває або згоряє);
2) характерність загального образу в розумінні вірности традиційним національним формам;
3)наявність своєрідних місцевих компонентів і деталів, які збагачують форми національної будівельної майстерности; і
4) цінні мистецькі якості пам'ятки архітектури в цілому або лише певних її частин.

Звичайно, в одній пам'ятці можуть поєднатися дві, три, а то і всі чотири

позитивні прикмети для визначення її цінною з погляду національного. На жаль, тільки після двох світових воєн починаємо все серйозніше сі ввитися до охорони і точного обліку пам'яток минулого.

Переглядаючи зразки дерев'яних дзвіниць, для яких в цій праці подано чільні профілі, зупинимося на окремих з них.

Всі п'ять дзвіниць XVI сторіччя включаємо до національного фонду не тільки через їх давність, а й з огляду на яскраво виражену традиційність форм: з с.Потелича року 1502, з м. Ковеля - року 1505 та з Коломиї - року 1584, а також,

беручи до уваги величну монументальність оборонно-замкового типу двох із них: з Дрогобича - 1600 року га з с.Радруж -XVI віку. Кожна з цих пам'яток цікава своїми окремими компонентами, серед яких особливо вражають нижня і верхня частини неповторної дзвіничної башти в Радружі.

Не можна залишити без уваги і цілий ряд цікавих (давністю, різноманітністю та ефектом образу в цілому) дзвіниць XVII століття: в Курниках - року 1616, в Дрогобичі - року 1636, в Крехові -