Феномен ісламу полягає у тому, що ця релігія за дуже короткий час зуміла згуртувати у єдину цивілізацію багато різних народів, та власне створити цю цивілізацію і велику державу зі свїми законами, культурою, мистецтвом,наукою, що в середньовіччі була набагато попереду європейської. З розрізнених племен єдину і висококультурну націю зробив саме іслам.

Політика, право і мораль арабського Сходу

Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії: "Шаріат – збірник релігійних і правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного і щлюбно-сімейного права .

Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно зв'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові догми як частину єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписується божественне значення.

Шаріат поширювався як суто конфесійне право. Особливо на початку шаріат у цілому і його нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові встановлення, але і релігійну догматику і мораль. У результаті норми шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності правосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:

- обов'язкові,

- рекомендовані,

- дозвільні,

- попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;

- заборонені і такі, які належать до покарання.

Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило і велику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-філософські школи, що сперечалися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .

Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірного мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріату були притаманні норми, що були встановлені ще до общинного ладу, вони містять елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення й поняття про безсилля людини перед богом, про споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність. Також у шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі.

Як конфесійне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не чітко окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії й Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії.

Проте політика арабського Сходу була не цілком підпорядкована законам шаріату. Часті завойовницькі війни, які проголошували священними, щоб заохочувати воїнів (які, загинувши на священній війні, одразу потрапляли до раю) були не тільки і не стільки пов”язаними з релігією, скільки звичайними загарбницькими війнами під релігійними гаслами. Зрештою, це характерно не лише для ісламу. Хоча, повинен зазначити, що іслам був менш агресивним, ніж християнство. Адже Північна та Південна Америки, Австралія, численні острови були завойовані саме європейцями, а не арабами. Виглядає на те, що зовнішня непривабливість ісламу, з точки зору сьогодення, лише оболонка, що приховує цікавий, самобутній та самодостатній світ арабської культури.

Арабо-мусульманська філософія

Арабська філософія як одна з форм суспільної свідомості довгий час була тісно пов”язана з богослов”ям. З розвитком природничих і прикладних наук в ній почали зароджуватись різноманітні течії: матеріалістична і навіть, атеїстична. Першими, хто відходив від традиційного розуміння ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обгрунтувати релігійні догмати з точки зору розуму, виходячи з філософських положень деяких античних авторів. Разом з тим знайомство з творами Арістотеля, Платона та інших сприяло відходу арабської філософії від традиційної догматики богослов”я.

Підкреслюючи важливість точних наук і природознавства, аль-Кінді (800-879рр.) критикував Коран і поклав початок використанню філософії Арістотеля для створення власних філософських систем.

Видатний арабський мислитель Ібн-Рошд (Авероес;1126-1198) розвинув матеріалістичну тенденцію у філософії Арістотеля, відстоював думку про вічність світу, незнищуваність матерії та її руху, про смертність людської душі, заперечував можливість створення богом світу з нічого і т.п.

Ібн-Баджжа (Авенпаце; п.1138) стверджував значення розуму, підкреслюючи, що моральне, духовне вдосконалення проходить через наукове пізнання, і проповідував ідею створення ідеальної держави, в якій людина матиме всі можливості для вільного і всебічного розвитку.

Значний вплив на розвиток арабської філософії справила творчість таджицького мислителя ібні Сіно Абуалі (Авіценна).

У Багдаді протягом тривалого часу жив Абу-ль-Атахія (748-825рр.), поет, котрий винайшов жанр “зухдійят” - філософської лірики, віршів, якими він викривав хиби свого часу, пророкував земним володарям невідворотну відплату за скоєне ними зло.

Середньовічна філософська