Велику увагу приділили українські емігранти розвитку мистецтва, а саме: театру, пісенній творчості, музиці, живопису та літературі.

У 1952 р. в штаті Вікторія на австралійській землі, виникає український професійний театр ім. Л.Курбаса, на чолі якого стояв режисер С.Крижанівський. Театр славився великою майстерністю завдяки професійним акторам львівського оперного театру: сім'ї Залеським, та акторам театру ім.Садовського: Я.Гевко, сім’ям Мартинюкам та Любарським [9]. Театр ім.Курбаса славився найпопулярнішими українськими спектаклями, а саме: ”Наталка Полтавка” (Котляревського), “Ой не ходи Грицю та на вечорниці” (М.Старицького), Назар Стодоля” (Т.Шевченка) та інші. Усі постановки п’єс звучали суто українською мовою, винятком була англомовна постановка “Боярині”(Л.Українки) в Брізбені 1956 р. [10]. Театр ім. Курбаса працює й на даний час.

Поряд із театром ім. Л.Курбаса в 1960 р., виникає ще один драматичний гурток ім М.Заньковецької, очолюваний Г.Суховар-ським з допомогою художнього керівника М.Дорошенка.Труппа проіснувала 16 років, на протязі яких встигли виступити із постановками: ”Безталанна” (І.Тобілевича), “За двома зайцями” (М.Старицького), “Степовий гість” (Б.Грінченка) та багато інших.

У труппі ім.Заньковецької славилися такі актори, як: Б.Балицька, Є.Кульчицький, С.Хвиля, Б.Бачинський, Т.Сохів та інші [11]. Крім постановок п’єс, драматична труппа брала участь у святкуваннях ювілеїв, присвячених синам України:”Слово Кобзареві”, ”Ювілей І.Франку”, та інших. В1976 р труппа Заньковецької перестала існувати у зв’язку з відсутністю керівників. Натомість у 70-80-рр. виникають драматичні гуртки при молодіжних організаціях: СУМі та Пласті.

Крім драматургії на австралійській землі з кінця 50-тих розвивається і хореографія. Прикладом є м.Сідней (1957 р.), де виникає “Український Народний Балет” під керівництвом Н.Тиравської. Під її керівниц-твом у1960 році в Австралії балетна школа організувала шість власних концертів, виступали 18 разів перед австралійською публікою, та 15 – на запрошення українських громадських установ [12].

Керівник Н.Тиравська балетну школу пройшла в супроводі київських фахівців, а під час окупації працювала у Волинському українському театрі. З її школи на міжнародній арені звучать прізвища випускників: М.Шлікмахера, Г.Станкевича, М.Пікулика та інших… Особливість школи заключалась в тому, що школа поєднувала вимоги класичного балету із народними танцями. У зв’язку із нетрадиційним по’єднанням з 1965 р у Сіднеї утворилася танцювальна група “Веселка”, яка гастролювала по країнах, де проживає українська діаспора.

Поряд із школою Тиравської існувала українська балетна школа Ніни Денисенко. Учні школи, а саме О.Гулак, Л.Білокінь, С.Пришляк, Л.Подолянко, приймали участь у балетних концертах в Сіднеї, Параматі, Вольгонгу, а також і в українських святах [13].

Розвивалися й ансамблі українського народного танцю. Прикладом є м.Аделаїда де українці заснували танцювальну групу “Гопак”. Пізніше в цьому ж місті створена ще одна група “Євшан”, яка в 1960 р. змінила назву на ”Танцювальну групу Аделаїди”. Танцювальні гуртки працювали при молодіжних організаціях.

З появою українців в Австралії формується пісенна творчість. У 1949 р. українці організували перший чоловічий хор, який у 1956р. реорганізувався у мішаний хор “Гомін”, очолюваний Й.Клішем. Склад хору нараховує 84 особи. Неодмінно потрібно відзначити гордість хору Андрія Теплого, який молодим виступав на сцені театрів західноукраїнських земель, а саме в театрі “Заграви”, театрі ім. Тобілевича, оперному театрі м.Львова та інших [14].

Поруч із “Гомоном” у штаті Вікторія у 1949р. виступав із концертною програмою мішаний хор “Чайка”, дирегентом якого був С.Корінь [15]. У 1999 р. хор відзначав 50-ліття, де співучі голоси мінялися, а дирегент постійно один - С.Корінь, уродженець м.Заліщик, що на Тернопільщині. З 1985 р. хор гастролював у країнах США та Канаді, а саме: в Едмонті, Вінніпезі, Торонто, Чикаго, Нью-Йорку та ін.

З визнаною професійністю “Чайка” на запрошення виступав у будинку ООН, а з 1991 р. гастролював і на теренах рідної батьківщини в м.Заліщиках, де нагороджеий грамотою. Також мав запрошення в м.Коломию на святкування 750-ліття, та до Львівської Політехніки, але за технічними причинами не зміг приїхати [16].

Виникали нові молодіжні хори “Сурма”, “Каштани”, “Боян”, які своїми прекрасними голосами рівнялися “Гомону”, “Чайці”.

Українська пісенна творчість славилася не тільки хорами, а й ансамблями. Необхідно відзначити жіночий ансамбль “Суцвіття” створений у 1949 р. Особливу увагу привертає “Український народний ансамбль ім.В.Івасюка”, - заснований молоддю від 26 листопада 1979 р., на честь смерті чернівецького композитора В.Івасюка. Склад ансамблю був таким: співаків – 7, бандуристів – 15, оркестр – 8.

Активно розвивається і українська народна музика. У 1974 р. Є.Кульчицький, П.Дерижний, відкривають у Сіднеї “Школу Юних Бандуристів” [17]. А 1978 р. став початком для школи гри на бандурі в Мельбурні, яку організував І.Якубович. Метою даної школи було ознайомити австралійську спільноту із українським мистецтвом, що її і вдалося, виступаючи кожного року на міжнародних фестивалях “Шел”. У цьому ж 1978 р. у штаті Вікторія утворено перший кобзарський ансамбль “Кольорит”, який своїми концертами озвучував пісні українських композиторів. Крім бандурного мистецтва кольоритці займаються грою на фортепіано та солоспівами. Пізніше, у 1984 р. заснований ансамбль бандуристів ім Л. Українки. Отже, як бачимо, українська музика будучи далеко від свого коріння не вмирала.

Осторонь не залишався і український живопис. До 1960 р. українські живописці працювали окремо. Тільки 27 вересня 1967 р. утворилося єдине живописне товариство під назвою “Спілка Українських Образотворчих Митців Австралїї (НПВ)”, яке об’єднало усіх українських живописців, зокрема саме Л.Денисенко, М.Кміт, П.Кравченко, В.Савченко та ін. Метою товариства проголошувалося зберегти національну суть свого мистецтва, репрезентувати українське мистецтво на міжнародній арені, та розвивати свою творчість