Першою ластівкою стало зведення дзвіниці Києво-Печерської лаври, яку спроектував Ф.- Васильєв, а побудував І. Шедель. Характер-ною її особливістю є те, що в основу архітектурної композиції покладено систему ордерів, що дало можливість створити певний архітектур-ний образ, декор її має підпорядкований характер.

Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши тра-диційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кра-щими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опо-середкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність само-бутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, — проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди — церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський і монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який ві споруджував разом з О. Квасовим, та ін.

Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший шлях мистецького розвитку. Дерев'яна архітектура розвивалася традиційно, зберігаючи національну самобутність. Кам'яне монументальне будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвропейської архітектури. Найяскравішим представником цього напряму був львівський архітектор Б. Меретин. Він звів собор Святого Юра у Львові (1748—1762), де зробив спробу об'єднати західноєвропейський тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стали; зведення ратуші в Бучачі (1751), він узяв за основу корінфський ордер додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.

На противагу скромному зовнішньому декору різко збагачується оз-доблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські моти-ви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться фло-ра місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконостаси золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який підсилює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок - іконоста-си Троїцької церкви в Межиріччі (1750—1760), церков Успенської та Юрієвської в Батятичах (1760—1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського в Ромнах (1764). Усі вони дуже близькі за стильовими ознаками.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у живопис також прихо-дять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування зміню-ються на живописно-декоративні, змінюється тематика, до суто теологі-чної входять світські мотиви, відбувається "перевдягання" біблійних ге-роїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення.

В образах святих простежується введення українського народного етнічного типу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII — початку XVIII ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні І кращі твори — це розписи Богородчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. В іконний живопис входить зображення конкретних ' історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп'яття з

портретом Л, Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому підкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети Г. Забели, І. Забели та ін. Великої популярності серед різних соціаль-них верств набуває народна картина "Козак Мамай".

З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підго-товці майстрів-живописців. Школа для їх підготовки створюється при Києво-Печерській лаврі. Тут розроблюється система підготовки худож-ників-іконописців. Перший етап — копіювання зразків європейського естампа (кужбущків —- від нім. Kunstbuch — книга для мистецтва), які у великій кількості привозилися з-за кордону. Другий етап — малюван-ня з натури. Велика кількість альбомів, що збереглися від лаврської май-стерні, підтверджує це. У церковні розписи вводиться пейзаж.

В іконах окрім активного використання кольору з'являється рух; до цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спро-ба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яс-краво видно в розписах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д, Апостола та його дружини Уляни. Поза всяким сумнівом це світські портрети, їх можна без перебільшення віднести до шедеврів українського живопису.

У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучас-ника. Це помітно в зображеннях запорізької старшини. Найхарактер-ніший приклад цього типу — портрет Г. Гамалії, значкового товариша Війська Запорозького. Він зображений в імпозантній позі, у розкішне орнаментованому жупані з обов'язковим козацьким атрибутом — шаб-лею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.

Наприкінці XVIII ст. у живописі чітко розмежувалися два напрям-ки; один -т- суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових роз-писів, другий — світський живопис, де перевага надається реалістич-ному відображенню портретованої людини, проникненню в її внутрішній світ. Яскраві приклади — портрети І. Рудими та Д. Долгорукова; вони різні, але, їх об'єднує одне художники намагалися (і ДОСЯГАЙ цього) передати особистість портретованого, показати багатство його внутріш-нього духовного світу, створите привабливий образ мислячої особистості, Таким чином, у XVIU ст. було закладено підвалини сприйняття ; нових течій, налагоджено мистецькі зв'язки з європейськими школами, ; кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, ^збагатило і