Церква Успения на Волотовом поле (1352р.). Одноглавий кубічний четырехстолпный храм. Але подкупольные стовпи присунуті до стін. Нижні частини стовпів округлі. Останній прийом, уперше застосований у російському зодчестві у Волотовской церкви, згодом став характерною рисою новгородського і псковського зодчества XIV- XV століть.

V.Архітектура Володимира.

Древній Володимир розташований у винятково мальовничій місцевості. Він займає порізане глибокими ярами високе плато на левом бережу Клязьми. Обмежене з півдня рікою, а з півночі долиною річки Либіді, воно має форму витягнутого уздовж берега Клязьми трикутника, зверненого гострою вершиною на схід. До півдня за рікою простирається клязьменская заплава, облямована синьою смугою лісів, що йдуть до обрію. На північ і схід, за долиною Либіді і Ирпени, рельєф знову піднімається; на його висотах мальовничо розташовані нині майже зрослі з містом древні села Червоними і Добре з їх ефектно поставленими і видними здалеку храмами і дзвіницями. З заходу до міста в стародавності примикали борові ліси.

З перенесенням у Владимир Андрієм Боголюбским столиці починається великокнязівське будівництво в місті.

Золоті ворота Володимира є найрідшим пам'ятником російської військово-оборонної архітектури дванадцятого століття. Вони були побудовані в 1164 році, коли було довершене спорудження грандіозної лінії валів Нового міста. Ворота дійшли до нас у сильно перекрученому виді. Перші ушкодження, очевидно, вони одержали ще в 1238 році, під час штурму міста татарами. Останньої ж переробки будинок перетерпів у 1785 році: були срыты примыкавшие з півдня і півночі до їх стін земляні вали, а до кутів воріт підведені контрфорси, сховані круглими вежами, між якими з півночі були убудовані житлові приміщення, а з півдня – нові сходи. Постарілий звід будинку був перекладений і на ньому поставлена нова цегельна церква.

Таким чином, від древнього будинку 1164 року збереглася лише його основа – дві могутніх білокамінних стіни. Вони складені в класичній володимирській техніці з прекрасно тесаного білого каменю, що складає могутню «коробку» стіни, внутрішність якої заповнена бутом на дуже міцному вапняному розчині (так називана напівбутова кладка). Зводи викладалися з більш легкого матеріалу – пористого туфу. Стіни воріт тепер уросли в землю на глибину біля півтора метрів; отже, первісний будинок був ще більш високим. Проліт Золотих воріт, як і тепер, був перекритий величезним напівциркульним зводом на подпружных арках, що спиралися на плоскі лопатки, увінчані строгими імпостами. Висота проїзної арки робила надзвичайно скрутної їхню оборону. Тому приблизно на середині їхньої висоти була улаштована аркова перемичка, до якої і примикали величезні створи дубових воріт, що обшитые зовні аркушами золоченої міді. По сторонах арки збереглися петлі для навішення важких воротных полотнищ і глибокий паз для товстого бруса засува. За ці пишні створи все спорудження й одержало назву Золотих воріт.

Успенськ собор Володимира був закладений у 1158 році одночасно з початком спорудження гігантського оборонного пояса столиці, і закінчений у 1160 році. Існуюче будинок являє собою складний комплекс, створений у підсумку двох будівельних періодів. Первісний собор сильно постраждав від пожежі 1185 року: вигоріли його дерев'яні зв'язки, обгорів білий вапняк, так що відновити собор у колишньому виді було важке. Тому зодчі князя Всеволода в 1185-1189 роках оточили його новими стінами («галереями»), зміцнили пілонами і зв'язали арками з новими стінами стіни старого собору, що виявився, як у футлярі, усередині нового будинку. Для зв'язку галерей із приміщенням старого собору стіни останнього прорізали великими і червоними арковими прорізами, перетворивши них у своєрідні «стовпи» нового, більш великого храму, що одержав і нову вівтарну частину. Техніка кладки старого собору, як і в Золотих воріт, досить зроблена: точність тески каменю, його кладки і зведення зводів храму і куполів глав з більш легкого матеріалу – пористого туфу й ін. Украй постарілий до вісімнадцятого століття внаслідок множинних пожеж і переробок, собор мав численні тріщини стін і арок «від пошвы до зводові». Його полагодили, зробили четырехскатную покрівлю і внесли багато перекручувань у його древній вигляд. У 1862 році між північною стіною і дзвіницею був вибудований теплий цегельний храм Георгія. Тільки реставрація 1888- 1891 років повернула древньому храмові первісний вид; правда, фасади значною мірою виявилися облицьованими новим каменем, була замінена і частина постарілих різьблених каменів, а з заходу був прибудований новий притвор.

Ввійдемо усередину собору і зупинимося в його західній галереї. Перед нами – прорізаний великими арками фасад старого собору. У рівні хор він оперезаний аркатурно-колончатым фризом із широким кроком арок, стрункими колонками, клиноподібними консолями, кубоватыми капітелями романського характеру і паском поребрика над аркатурою. Це характерна деталь оздоблення, що пройде звідси через всю історію володимиро-суздальської архітектури, а потім ввійде в архітектуру Московської держави. Місце пояса зв'язане з конструктивним членуванням стіни: її нижня частина толще, над поясом вона утоньшается, утворити над поребриком так називаний відливши. У бічних верхніх членуваннях фасаду збереглися стрункі щелевидные вікна з профільованими косяками. Пройшовши в північну частину галереї, ми побачимо ту ж картину. Тут меж стовпчиків пояси поміщені невеликі вікна нижнього світлового ярусу – отже, собор був добре освітлений.

На місці великих прорізів по осях головних нефів собору варто представити перспективні портали, що вводили усередину храму. У порталах висіли дорогоцінні «златые врата», покриті «писаними золотом» аркушами міді. Самі портали були також окуті тонкими золоченими аркушами міді. Місцями з-під пілонів галереї, прикладених до стін старого собору, виступають краю його фасади, що членувала, пілястр. Над