Система ритуалів у значній мірі відтворює в модифі-кованій формі певною мовою систему поведінки. Ця етологічна система породжує систему міфу як певну універ-сальну систему, що визначає орієнтацію людини в при-роді та суспільстві. В системі міфу утверджується та обґрунтовується уявлення людини про навколишній світ, піднімається багато фундаментальних питань утворення світу. С. Токарєв та

В. Мелетинський пишуть у «Міфах народів світу»: «Нездатність визначити різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слаб-кий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність та емоційність—ці й інші особливості первісного мислення перетворили міф у до-сить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої відтворюється й описується весь світ».

В даний час виявляється великий інтерес до прадав-ньої міфології, магії та шаманізму. Не випадково у фоку-сі філософських досліджень Заходу сьогодні опинилися ненаукові форми знання й свідомості. Це пов'язано з рос-том негативного ставлення до сцієнтизму та пошуками альтернативних світоглядницьких орієнтацій. Епістемологи та релігіознавці піддають аналізу шаманізм та магію, причому перші звертаються до них, щоб надати науці «людського обличчя» шляхом відшукання в ній рис ненаукового мислення та слідів людських інтересів і цінностей, а другі розглядають магію як своєрідний тип раціональності. У новітній західній філософії виявляється релятивістська тенденція до зближення науки та нена-укових форм світогляду.

Так, у творі англійського вченого У. Разерфорда «Ша-манізм. Основи магії» описуються дії шамана, його ма-гічні танки, екстаз і транс. Члени племені, які зібралися навколо вогнища, «спостерігають», як душа шамана на-чебто покидає тіло й прямує в мандри у захмарну висоту. Цю картину, на думку автора, і нині можна побачити в окремих африканських та північних племенах. Магія полишила помітний слід у культурі месопотамської цивілізації, даосизму, зороастризму, в ісландських сагах, давньогрецьких міфах, полінезійських повір'ях на вели-чезному просторі від Арктики до Австралії.

«Мистецтво» шамана, його лікувальні зілля та й увесь досвід залежать від локальних етнічних та геогра-фічних умов. Етимологічне термін «шаман» походить від поняття «знання» в індоєвропейських мовах: шаман — «той, що знає». Антропологи підкреслюють, що шаман означає «володар духів», релігіознавці пов'язують шама-нізм з ідеєю надприродного, з анімізмом і тотемізмом.

Світогляд шамана, за У. Разерфордом, визначається органічним сприйняттям природи. «Він існує не як щось відокремлене, а як динамічна частина біосфери, що ста-виться до цілого так, як його власні органи ставляться до його тіла». Але з цього витікає метафоричне уявлення природи як людського тіла, живої істоти, функціонування якої походить від дії кожної його частини. Подібні ідеї можна прослідкувати в індуїстському та буддистському понятті дхарми, даосизмі, «космосі» стародавніх греків. Уявлення про Всесвіт як про космос є тією віссю, навколо якої побудовано весь світогляд шамана. Космос же як упорядковане й збалансоване ціле передбачає джерело організації — так виникає ідея «Великого духа», перший крок на шляху до монотеїзму. Для досягнення обителі «Великого духа» шаману необхідна ланка, яка з'єднує світ людей та небесну вишину. Такою ланкою й виступає священна гора (Синай, Олімп, месопотамські зиккурати, давньоєгипетські піраміди, ацтекські храми Сонця або світове дерево (Іггдразиль у скандінавів) та ін.).

Для розуміння структури магічного універсуму важли-ве значення мають магічні числа, наприклад «сім», неза-лежно від того, стосуються вони зірок чи смертних гріхів, небесних сфер або ж чудес світу. Магічна космологія обумовлювала й розподіл світу людей та потойбічного — цьому служила, як правило, ріка (наприклад, Стікс у древніх греків), через яку прокладено шлях, часто у вигляді вузького мосту, що скидався на лезо меча. Переправа таким мостом — випробування віри. І нареш-ті, співвідношення тіла, духу й душі, здатність до пере-втілення та переселення душ (метемпсихоз) характери-зує розуміння природи шаманізму.

Особливу роль у діяльності шамана відіграє методика магічного трансу. Традиційно цей психічний стан розу-міли як форму одержимості демоном, що підкорив шама-на своїй волі. Транс — це засіб «мандрів душі» шамана у потойбічному світі, і даремно, вважає У. Разерфорд, у ньому вбачали лише замасковану брехню й невігластво. Нині з'явилися свідчення, що дозволяють зрозуміти магічний транс як своєрідну форму людського існування. По-перше, учні М. Харнера, який організував у США школу шаманів, твердять, що під час трансу вони пере-живали логічні й яскраві картини «іншого світу», де начебто душа «вільно витала». По-друге, є повідомлення деяких людей про те, що вони переживали (під час хво-роби, під дією ліків, музики або танку) перехід до «інших станів свідомості». І, по-третє, є звіти дослідників так званих паранормальних феноменів, що свідчать про здіб-ність окремих людей до телепатії, ясновидства, біолока-ції тощо. Тут належить підкреслити, що шаман здатний до екстрасенсорного сприйняття, його здібності розвинуті до незвичайних меж.

Безпідставним є модне нині розуміння шамана як шизофреніка, в основі якого полягає феномен «шаман-ської хвороби», що являє собою посвячення обранця духів у шамани. В «шаманській хворобі» відбувається відтво-рення у видіннях (галюцинаціях) символічно або ж у реальних діях тотемічних обрядів ініціації — посвячен-ня юнака в чоловіка, повноправного члена племені. У даному обряді ініціації юнака посвячують у таємницю езотеричного знання, тобто відбувається його навчання. Цей момент тотемічного обряду посвячення характерний і для бачень, що являють собою зміст «шаманської хво-роби». Тут духи переносять звичайну людину в «інший