Арістотель назвав його найтрагічнішим із усіх грецьких драматургів. Слава прийшла до Еврипіда після смерті. Вже в IV ст. до н.е. його називали найбільшим трагічним поетом, і таке судження про нього збереглося на всі наступного сторіччя.

Театр епохи еллінізму.

У епоху еллінізму (VI-I ст. до н.е.) грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни, які стосувалися і драматургії, і акторського виконання, і архітектури театрального здания. Ці зміни пов'язані з новими історичними умовами. У театрі елліністичної епохи як і раніше ставляться комедії і трагедії. Але від трагедій IV в. до н.е. збереглися лише невеличкі фрагменти, і, очевидно, художні гідності елліністичної трагедії були невеликі. Набагато більше даних є для суждения про комедію, тому що до нас дійшли - цілком одна п'єса і декілька уривків з інших п'єс найбільшого комедіографа того часу - Менандра.

Комедію елліністичної епохи називають новою атичною (або новоатичною) комедією. Час її розквіту - кінець IV-III ст. до н.е. У новій атичній комедії посвоєму відбилися зміни, які відбулись в суспільно-політичному житті Греції до середини IV ст. до н.е. На зміну уявлень про божественний миропорядок і вірі в кінцеве перемогу справедливості приходить переконання у всемогутності випадку. Життя людини, її особисте щастя, положення в суспільстві - все залежить від волі випадку. Випадок визначає виникнення і рішення конфліктів і в самій комедії, що ставить своєю задачею відтворювати сучасне їй життя тільки в плані сімейно-побутових відношень. Велику роль у новій комедії відіграє мотив любові.

Автори нової атичної комедії широко використовували психологічну теорію учня Арістотеля Теофраста, відповідно до якої усі властивості характеру виявляються в зовнішності людини й у її поступках. Фізіогномічні описи Теофраста безсумнівно впливали і на оформлення масок, що допомагали глядачам розпізнавати той або інший персонаж.

У новій комедії помітний був вплив Еврипіда. Близькість багатьох його героїв до життя, розкриття їх щиросердечних переживань - ось те, що новая комедія взяла в Еврипіда.

Основною особливістю нової комедії була відсутність хору, який був би органічно пов'язаний із розвитком дії, - хор виступав тільки в антрактах. У пролозі новій комедії давалося стисла розповідь подій, що повинно було допомогти глядачу розібратися в тяжкій інтризі.

Іншою особливістю нової комедії була її гуманно-філантропічна спрямованість. У кращих творах проводилися передові ідеї елліністичної філософії. Незважаючи на відсутність політичної тематики, у новій комедії одержували відбитки такі важливі проблеми, як методи виховання, відношення до жінки, до представників різноманітних станів, до чужоземців. Причому постійно проповідувались більш м'які, більш гуманні відношення між людьми.

Нова атична комедія користувалася величезним успіхом у публіки. Глядачів залучало те, як розробляється навіть банальний сюжет або звична маска: пружиною дії стала спритно улаштована інтрига, розвиток якої вівся тонко і мистецьки.

Архітектура давньогрецького театру.

Спочатку місце для вистав було вкрай просте: хор із своїми піснярами і танками виступав на круглій втрамбованій площадці-орхестрі (від дієслова орхеомай-"танцюю"), круг якої і збиралися глядачі. Але в міру того, як зростало значення театрального мистецтва в суспільної і культурному жизтті Греції і в міру ускладнення драми виникла необхідність в удосконаленнях. Горбкуватий ландшафт Греції підказав найбільше раціональний устрій сценічної площадки і глядацьких місць: орхестра стала розташовуватися в підніжжі пагорба, а глядачі розміщувались на схилі. Всі давньогрецькі театри були відкритими і уміщали величезну кількість глядачів. Афінський театр Діоніса, наприклад, уміщав до 17 тисяч чоловік, театр у Епідаврі - до 10 тисяч.

У V ст. до н.е. у Греції склався стійкий тип театрального спорудження, характерний для всієї епохи античності. Театр мав три головні частини: орхестру, театрон (місця для глядачів, від дієслова теаомай -"дивлюся") і скену (скене-"намет", пізніше дерев'яна або кам'яна будівля).

Розмір театру визначався діаметром орхестри (від 11 до 30м). Скена розташовувалася по “касательной” до окружності орхестри. Передня стіна скени-проскеній, що мала звичайно вигляд колонади, - изображал фасад храму або палацу. До скени примикали дві бічних будівлі, що називалися параскеніями. Параскенії служили місцем для збереження декорацій і іншого театрального майна. Між скеною і місцями для глядачів, що займали трохи більше половини кола, знаходилися проходи-пароди, через які в театр до початку спектаклю входили глядачі, а потім вступали на орхестру хор і актори. Простота сценічного устаткування була обумовлена не слабким рівнем розвитку античної техніки. У театрі класичної пори увага глядачів зосереджувалась на розвитку дії, на долі героїв, а не на зовнішніх ефектах.

Планування грецького театру забезпечувало гарну акустику. Крім того, у деяких театрах для посилення звуку серед глядацьких місць розміщалися резонуючі судини. Завіси в давньогрецькому театрі не було, хоча можливо, що в деяких п'єсах деякі частини проскенію тимчасово закривалися від глядачів.