мозаї-ка. Мозаїка з брусків одержала назву "чертозіанської" від назви монастиря Чертоза Павійська в Італії, де вона процвітала в XV ст. Тепер її називають блоковою. Техніка її полягає в тому, що за малюнком склеюють підігнані бру-ски і рейки різного перерізу з різнокольорових порід деревини. Брусок розпилюють на багато тон-ких пластинок з однаковим ма-люнком. Їх або наклеюють на поверхню виробу способами інтар-сії або покривають суцільним ві-зерунком. Італійські майстри ра-зом з деревиною склеювали у блоки кістку, ріг, фарбували ок-ремі бруски, щоб одержати ви-разніше зображення. В Італії й Іспанії блокова мозаїка застосову-валася для прикрашування стіль-ців і крісел, а також оздоблення панно неширокими смужками.
В Україні блокова мозаїка не знайшла широкого застосування. Але у практиці художніх профтех-училищ за принципами блокової мозаїки почали виготовляти гео-метричні елементи візерунка в мо-дульній системі: з'єднуючи мо-дульні узори в сітчастий орнамент, їх наклеюють на плити розміром 1000х1000 мм або 1000х1500 м, шліфують, а потім лакують стій-ким паркетним лаком (3—4 по-криття). Застосовують їх для оз-доблення підлог, перегородок, па-нелей, дерев'яних стель.
Основний інструмент для виконання набору маркетрі — мо-заїчний ніж. Він виготовляється зі сталі доброї якості. Найчастіше для його виготовлення використо-вують медичний скальпель або бритву.
Лезо ножа повинне мати вільну частину, довжиною не більше 20 мм, бути тонким (не більше 1 мм) у ріжучій частині, бо товсте лезо важко заглиблюється в деревину. Воно начебто виштовхується пруж-ністю матеріалу. Надто тонке лезо не "розводить" волокна дерева, а затискується ними. При незграб-ному натиску крихкі породи дере-ва ламаються.
Ніж повинен мати ручку. Її виготовляють із м'яких порід (ли-па, вільха, ялина, сосна) або із двох дерев'яних пластин (лущений шпон), щільно обмотаних ізоля-ційною стрічкою. Ручки з м'яких порід дерева зручніші для роботи.
Ручку для скальпеля можна виготовити двома способами. При першому способі беруть простругані дві пластини: товщина однієї 7—10 мм, іншої — 5—7 мм. Ширина пластин повинна бути на 5 мм більшою від ширини полотна скальпеля. Приклавши до однієї з них (товстішої) полотно скальпеля так, щоб лезо ножа виступало на 15—20 мм, обмальовують на пла-стині його форму. Вибирають по-глиблення ножем або плоскою ста-мескою, підчищують дно, вклада-ють у виїмку скальпель, потім прикладають, змазавши клеєм, ін-шу пластину й стискують їх струб-циною або обмотують шнуром чи накладають важіль (гирю тощо). Після витримки й повного виси-хання клею обробляють ручку ру-банком, ножем, рашпилями, поло-гими стамесками, округлюють ку-ти. Ручка повинна мати овальну форму і бути зручною для три-мання трьома пальцями.
Другий спосіб. У бруску тов-щиною 15 мм вирізують паз (3—5 мм) на ширину полотна скальпе-ля, в який його вкладають. Роб-лять шпаклівку з деревної муки на сечовиноформальдегідному клею (смолці) або на епоксидному. Шпаклівку втирають у паз і дають просохнути. Потім ручку обробля-ють рубанком, шліфують і лаку-ють.
Два ножі з надфіля виготовля-ють у такій послідовності. Розла-мують надфіль на дві однакові половини. Сточивши кінець стер-жня надфіля, а в плоскому від-ламку — грані, забивають їх у ручки з осики або липи. Роблять це повільно й обережно, не заби-ваючи відразу, а постукуючи, щоб ручка не розкололася. Заточують леза за формою, а потім заправ-ляють їх на войлочному крузі з пастою або на дрібнозернистому бруску чи шліфувальному папері.
Взявши відрубок сталевого пру-жинного дроту довжиною 50—60 мм, розклепують один його кінець до товщини 1 мм (краще це зро-бити у розігрітому вигляді, три-маючи за другий кінець плоско-губцями) . Розклепують на наковальні (або на рельсі, на забитій у дерев'яну колодку сокирі) мо-лотком. Потім метал загартову-ють, розігрівши його до біло-червоного кольору й швидко опуска-ючи в мастило (солідол, підсолену воду). Після охолодження забива-ють у ручку таким самим спосо-бом. Ніж із небезпечної бритви заправляють у дерев'яну ручку так, як скальпель, а ніж із від-ламка полотна слюсарної пил-ки — як ніж із напилка.
Стамесками вирізують на-півкруглі, круглі, овальні елемен-ти набору мозаїки. Футчиком ви-гідно вирізати кутові елементи на-бору, особливо по краях смужки або круга, квадрата й інших форм. Щоб уникнути розколів шпону, спочатку злегка підрізують верхні волокна, а після цього стамескою відрізують елемент набору пов-ністю.
Пробивачі-просічки — це трубки з заточеною фаскою. Збоку сточують отвір, через який вий-мають вибиті й застрягнуті у труб-ці вставки шпону. Пробивачі може зробити токар по металу або слю-сар. Бажано заготовити пробивачі не тільки круглої форми, а й для вибивання квадрата, трикутника тощо. Вони дають змогу точно й щільно пасувати вставні елементи.
Рейсмус звичайний, або спеціальний, застосовують для нарізування однакової ширини смужок, якими обкладають фризи, рамки тощо. У звичайний столяр-ний рейсмус потрібно вставити сталеву голку, заточену лопаточ-кою.
Робочий планшет з одного бо-ку повинен мати рівний невисокий бортик, в який впирають вирів-няний листок шпону. Рейсмус спеціальний має на підошві мета-леву пластину, що закріплюється гвинтами, якими можна регулюва-ти ширину смужок. У ньому по-винен бути отвір для різця.
За цим принципом можна ви-готовити рейсмус із дерев'яної ко-лодки, де є наскрізний проріз і ложе для ножа. На підошві за-кріплюють гвинтами металеву пластину товщиною дещо грубшою від товщини шпону з поперечними прорізами. Опускаючи гвинти, пе-ресувають їх на потрібну ширину пластини, закріплюють нерухомо гвинтами й відрізують смужку шпону, впираючись пластиною в кромку шпону. Використовують також здвоєний різак із регульо-ваною шириною різання.
Циркульний різак — це звичайний циркуль-вимірювач із креслярської готувальні. Якщо од-ну голку його сточити лопаточкою, ним можна вирізати невеликі круглі вставки. Циркуль можна виготовити з розсувною скріплюючою дугою і затискним різцем. Для вирізування