РЕФЕРАТ

до диференційованого заліку

на тему:

Розвиток української культури в другій половині ХХ ст.

План

Умови розвитку української культури в повоєнний період.

Дестабілізація. Літературне оновлення 60-х років.

Архітектура та образотворче мистецтво.

Розвиток театрального мистецтва. Музика.

Медичне освіта та наука.

Культура України на етапі становлення державності.

1. Незважаючи на великий моральний стимул, який надала більшовикам перемога у другій світовій війні, вла-да була переконана, що війна завдала радянському сус-пільству серйозних ідеологічних втрат. Найбільше занепо-коєння режиму викликало те, що близько 70 млн радян-ських людей, тих, що жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили в полон, заз-нали впливів західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР було включено мільйони людей, які ставилися до його ідеології, політичної системи й еконо-мічного порядку вороже чи, принаймні, скептично.

Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чис-тоти своєму близькому помічникові А. Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнув лібе-ралізації культурного клімату й захоплювався досягнення-ми західної цивілізації. "Наше завдання, — проголошував він, — полягає в тому, щоб вести наступ проти буржуазної культури, яка перебуває в стані розкладу і занепаду". Ця ідеологічна кампанія дала новий поштовх оспівуванню російської культури та наукових досягнень. Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, супроти кож-ного видатного західного автора виставлявся "кращий" за нього російський тощо.)

Як це часто траплялося в минулому, українці виявилися перед ідеологічними ініціативами радянського уряду в особливо вразливому становищі. Вони довше, ніж росіяни, перебували під нацистською окупацією, переважно їх ви-возили для примусової праці до Німеччини, й саме на Західній Україні антирадянські настрої були найбільш не-примиренними.

Через деякий час, коли Остап Вишня — надзвичайно популярний поет-гуморист — наважився висловити дум-ку, що художник має право помилятися у пошуках твор-чого почерку й самобутності, з Москви полетів град зви-нувачень в "ідеологічній розхлябаності". Сприйнявши цей випадок як підказку, лідер Комуністичної партії України Микита Хрущов та його заступник з ідеології К.З.Литвин тут же дали кілька залпів по українській інтелігенції в ціло-му, звинувачуючи її в "українському націоналізмі".

Апогей цього ідеологічного "закручування гайок" на-став у 1951 р., коли на вірш В. Сосюри "Любіть Україну!" впало звинувачення у "націоналізмі", а його автора спо-чатку "ізолювали", а потім змусили опублікувати приниз-ливе каяття.

У міру того як множилися докази, що свідчили про підготовку нової кривавої чистки, інтелігенцію України охоплювала паніка. Практично завмерла творча діяльність, а інтелігенція кинулася визнавати власні помилки й про-сити вибачення. Схоже, українська інтелігенція надовго за-своїла урок 30-х років, тобто: краще відступити сьогодні, якщо хочеш жити й писати завтра. Але якраз коли всі зби-ралися з силами, щоб пережити наступну чистку, помер "вождь народов'' Й. Сталін. Україна стала чекати нових змін.

2. Намагання нового кремлівського керівництва діста-ти ширшу підтримку неросійських народів, і особливо ук-раїнців, були частиною великого плану реформ.

У 1954р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування 300-ї річниці Пе-реяславської угоди. На додаток до численних урочистос-тей ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у яких до-водилася непохитність "вічного союзу" українців з росія-нами. В переддень святкування було створено ряд пафосних художніх творів, які мали на меті відобразити важливість цієї події. Створені вони були на догоду комуністичній партії та радянському уряду.

У 1956 р. на XX з'їзді партії М. Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у радянській історії промов. Ця про-мова стала сигналом до десталінізації. За нею почали відбу-ватися помітні позитивні зміни в житті країни. Так, було ослаблено ідеологічні настанови, що стало початком "відли-ги" в культурному житті.

Українська культурна еліта в цих умовах вдається до нових спроб розширити межі творчого самовираження.

Письменники старшого покоління продовжують вимагати реабілітації своїх репресованих колег. Олександр Корній-чук закликав опублікувати "Бібліотеку великих 20-х" для популяризації творів Блакитного, Куліша, Курбаса та ін. Дехто прагнув добитися реабілітації тих, що стали жертва-ми в 40-х роках.

Але особливо визначною подією стала поява покоління письменників, критиків і поетів, таких, як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, котрі вимагали виправити "помилки", яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантій того, що культурний розвиток народу надалі не душитимуть. Спостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втручання комуністичної партії у справи літератури й мис-тецтва, визначити право експериментувати з різноманітни-ми стилями, забезпечити центральну роль української мови в освітній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цього нового покоління в літературі, яке стали називати "шістдесятниками", не лише відкидали втру-чання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм і надмірну обережність своїх старших колег.

З'явилися видання літераторів-політв'язнів: Миколи Руденка, Василя Стуса, Михайла Осадчого, Валерія Марченка та ін.

Жанр історичної романістики розвивають Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Роман Федорів.

3. У повоєнний відбудовний період зберігається прин-цип регулярного планування міст. За таким принципом створено новий архітектурний ансамбль Хрещатика у Києві, збудований у стилі українського модерну з активним ви-користанням декору та національних мотивів. Особливо виразні в ансамблі Консерваторія (архіт. Л. Каток, Я. Крас-ний), Головний поштамт (архіт. В. Приймак, В. Ладний). Адміністративні споруди мали пишний декор. Архітектура інколи нагадувала велику театральну декорацію. Боротьба проти надмірностей в оздобленні фасадів та інтер'єрів бу-дівель, на жаль, призвела до відмови від класичної спад-щини й національних традицій в архітектурі.

В Україні у радянський час забудова та реконструкція міст і