Зміна функцій божеств окремих племінних угрупувань східних слов'ян має численні аналогії в багатьох народів світу на етапі переходу до цивілізації. Наведені матеріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н.е. до політеїзму - найбільш уставленої, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем, що відповідала структурі давніх держав. Хоча поступово в усіх політеїстичних релігіях виокремлювалася фігура верховного, головного божества: у греків - Зевса, у римлян - Юпітера, у вавілонян - Мардука, у японців - Аматерасу, - зверхність одного бога майже ніде не спричинялася до зневаження всього сонму великих і малів богів. З перетворенням племінних богів на великі божества державного культу лише змінюються їхні функції. Відтепер боги охороняють недоторканість держави, захищяють її внутрішній устрій, освячують владу царя: цар - улюблений син богів або головного бога, їхній помазанець. Мифы народов мира. - Т.1 - М., 1980. - С.178.

Як і скрізь у світі, язичнцтво східних слов'ян віднайшло своє місце в новому історичному середовищі.

Поширення християнства на території Східної Європи

і причини його розповсюдження.

Паралельно з розвитком східнослов'янського язичництва на території східної Європи поступово розвивалася християнська віра.В першій половині І тисячоліття н.е. можна визначити дві місцевості в яких історики і археологи вбачали її поширення - це Кримський півострів, де мешкало змішане грецьке й автохтонне населення.

Вже на зламі двох останніх століть середньовічний Корсунь (околиці суасного севастополя) вважався в історіографії центром проникнення нової релігії на східноєвропейській землі, сполучною ланкою (Константинополь-Корсунь-Київ) між Візантійською імперією та Київською Руссю в часи християнізації останньої наприкінці І тисячоліття н.е.

Для підтвердження помітної ролі корсуня в християнізації східонєвропейського населення використовувалася легенда про діяльність у цьому місті Климента - третього спадкоємця апостола Петра на єпископській кафедрі Риму. Створення першого єпископства в Крсуні датується періодом гонінь на християн за правління імператора Діалектіана, коли "мученики херсонеські" творили чудеса, проповідували ідеї Христа і були розтерзані язичниками.

Згідно з археологічними джерелами, для римського часу відомі лише окремі знахідки з християнською символікою. Згодом, у V-VII ст., вже з'являються перші кам'яні споруди для відправлення християнської служби - церкви у формі базиліки, а також поховальні склепи, в особливостях обладнання якої простежуються риси обрядовості. Побічним підтвердженням того, що тільки в другій половині І тисячоліття н.е. в Херсонесі цілком перемагає християнська релігія, може служити факт існування тут обряду кремації тут аж до V ст. (проте цього ритуалу церква виступала найзапекліше вже з часів перших вселенських соборів).

Другим регіоном розповсюдження ранього християнства було межиріччя Дніпра і Дунаю - місцевість, де жили носії черняхівської культури. Такій гіпотезі сприяли писемні джерела, які свідчать проте, що після засудження на Нікейському непокірні ареанські єпископи й священники були вислані до дунайських провінцій, де в цей час активно пересувалися варварські племена (народи з неантичними традиціями життя). Християнським наставником східних готів - одного з германських племен - став єпископ Ульфіла, який і переклав їм Біблію. Наслідком місіонерської діяльності засланих аріан, стало те, що чимало варварів прийняли християнство в єретичному варіанті, що згодом спричинило криваві події: боротьбу між послідовниками різних релігійних напрямків.

Піднесення християнства на більшій частині східнослов'янського світу розпочинається під час формування Київської держави, хоч язичництво продовжувало ще ровиватися протягом певного часу. Реальне знайомство східних слов'ян з новою релігією сталося після походів на Крим та Амастридуі, особливо після вдалого походу на Константинополь. Саме тоді патріарх Фотій у своєму окружному посланні напише:

"_ так звані Росси_ зараз змінили еллінське й нечестиве вчення, котре тримали до цього на чисту й правдиву, християнську віру;замість недавнього, ворожого для нас нашестя і великого насильства з любов'ю поставили себе вчині підданих та друзів. І так розпалила їх любов і ревність до віри, що вони прийняли єпископа і пастира та вітали християнське богослужіння з особливим запалом і старанністю."

В цей час християнізація була лише однією з форм зв'язків різних народів із візантійською імперією і спочатку усвідомлювалася, як справа політична, ніж релігійна.

З погляду археології проникнення християнства до київського регіону ознаменувалося появою перших хрестоподібних підвісок, окремих грунтових захоронень та підкурганних ямних могил: поховання саме в землі, а не на її поверхні було однією з основних вимог нової віри. Але це ще не була перемога православ'я. Аж до кінця X ст. християнство, за зауваженням великого знавця церковної історії Є.Є. Голубинського, існувало на русі, як "приватна віра".

Археологічні дослідження слов'яноруських старожитностей на території Західної Волині і літописних Червенських міст, підтверджують що на момент приходу "руського" панування з Подніпров'я, тут уже існували міста з правлячим класом феодалів, який контролював населені східними слов'янами території. Такий ранній розвиток феодальних відносин міг породити зацікавленість християнських доктрин. В добу середньовіччя реалізація економічних і політичних інтересів відбувалася за використанням релігійних можливостей. У науковій літературі простежено спроби Риму і країн, що прийняли католицтво, включити до сфери своїх інтересів землі східних слов'ян та Київської Русі. Почалося це ще з часів княгині Ольги, коли германський імператор Оттон І 961 року направив