Є також думка про так зване "слов'янське християнство", яке могло проникати на Русь із заходу, а саме це з країн, які самі сприйняли релігі. З Візантії: з Болгарії, Моравії та Чехії. Християнські впливи поширювалися на Русь завдяки постійним економічним і культурним відносинам, які сприяли зближенню цих слов'янських народів.

Проникнення християнських ідей з території сучасних Чехії і Словаччини підтверджується тим, що на Русі знали житіє В'ячеслава та деякі інші старослав'янські пам'ятки великоморавського та давньочеського походження. І. Франко у своїй праці "Найстаріщі пам'ятки давньоруського писемництва" повідомлення про проживання в червенських містах двох учнів солунських братів - Наума і Горазда. Великоморавські традиції якоюсь мірою відбились і в поховальному обряді західноукраїнських земель.

Переважне число дослідників бачили і бачать основну причину поширення, і офіційного визнання як державної релігії християнства за православним обрядом на Русі в невідповідності старих язічницьких поглядів, що склались за часів первісного ладу, новим відносинам державного рівня. Для освячення експлуатації широких мас панівній верхівці, на думку вчених, був необхідний новий бог. Після всебічної оцінки плюсів і мінусів різних релігійних систем верхівка давньоруського суспільства вибрала саме християнство за православною обрядовістю як найбільш зручну ідеологічну доктрину.

Послідовна перемога Христа над Перуном не була миттевістю. Викладені в розділі матеріали показують, що протягом перших віків існування Київської Русі нові ідеї сприймались язичниками не без труднощів. До якогось моменту процес цей проходив мирно і спокійно. Цьому сприяла віротерпимість християнських релігійних вчень, які "дозволяли існувати" всім божествам.

Відукінд Корвейський писав, що датчани вже визнаючи Христа,

"... тим не менше, дотримуючись звичаїв вітчизни, вклонялися ідолам. І сталося, що на якомусь бенкеті в присутності государя виникла суперечка про пошану богів, коли датчане стали стверджувати, що Христос - бог, але є й інші боги, більш (могутні ніж Христос), позаяк можуть викликати перед льдьми ще більші знамення і чудеса". Зрештою, описана суперечка закінчилася тим, що "... король розпорядився визнавати богом одного тільки Христа, наказав знищити ідолів у підкорених народів відтоді належно вшановував служителів і священиків господа". Відукінд Корвейський. Діяння саксів. М., 1975. - С. 191.

Аналогічні події відбувалися й на Русі.

Прийняття християнства за

Володимира Святославича

Як вже відомо, в другій половині Х ст. на Русі склалося кілька осередків щеплення християнського віровчення. Воно дедалі більше знаходило своїх прихильників і в дружинному оточенні великого князя київського - тій панівній верхівці в державі, від якої фактично залежали кардинальні зрушення в системі ідеологічної організації тогочасного суспільства.

Проте, Володимир Святославович, котрий прийшов до влади 980 року на хвилі язичницької опозиції і через труп свого брата-християнина, змушений був до певного часу орієнтуватися на ту частину панівної верхівки, яка дотримувалася традиційних язичницьких вірувань і була схильна більше до організації зовнішніх воєннополітичних акцій, ніж до внутрішнього облаштування Київської держави. В літописі 983 року засвідчується посилення проязичницьких настроїв панівної верхівки. Тоді "київські бояри і старці" вчинили справжн. Гоніння на християн.

Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного і політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального сіспільства і його держави. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тому панівна верхівка Київської Русі інтенсивно шукає нові релігійні структури, які найбільш вдало відповідали б її інтересам.

Модель християнства як найбільше відповідала системі політичного устрою Київської Русі, що була тоді єдиною раньофеодальною молнархією. Християнізація відкривала шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в політичній структурі тогочасного світу й входження до світової християнської спільноти.

Охрещення Володимира Святославича і навернення в християнство підданих його країни пов'язувалося літописцем із військовим походом київського князя на грецьке місто Корсунь. Про це розповідає "Повість минулих літ". Згідно з нею заволодівши Корсунем, Володимир посилає послів до візантійської столиці з посланням слідуючого змісту:

"Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я , що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу, що й сьому вчинив."

Стурбовані василевси направляють до Володимира своїх посланців, переказуючи князю через них, що віддадуть за нього заміж свою сестру тільки тоді, коли "ти охрестишся... і з нами єдиновірцем будеш". Володимир прийнявши охрещення в Корсуні, взяв шлюб із грецькою принцесою Анною. Після цього князь повертається до Києва з багатими трофеями, а Корсунь віддає грекам, як віно принцесу.

Створена більш, як сто років після справжніх подій літописна повість про охрещення Русі і тепер залишається предметом гострих дискусій. Коли ж і де охрестився Володимир Cвятославович ? Крім корсунської версії, літописцям були відомі й інші "адреси" Володимирового хрещення. Зокрема, називають, ще Василів, одначе вже сама назва цього міста, збудованого на честь християнського патрона Володимира, свідчить про пізнішу зміну первісного текста. Є підстави вважати, що Володимир прилучився до християнства в Києві на початку 980 року. За обчисленнями А. Поппе, днем охрещення київського князя було обрано день Богоявлення Господня, який припав на 6 січня. Відповідно до церковних канонів, Володимир пройшов підготовку до охрещення, так зване "оглашення", що за звичаєм тривало 40 днів.

Охрещенню киян передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсім недавно спорудженого в центрі стольного граду. Князь наказав, як повідомляє літописець,

" поскидати кумирів - тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж він повелів прив'язати коневі