Критика влади грошей у комерціалізованому суспільстві ( за п’єсою Фрідріха Дюрренматта „ Гостина старої дами ”)

„ Театр Дюрренматта – це насамперед дія, несподівана, постріл, як раптова ідея, що приголомшує й захоплює. У теоритичних статтях Дюрренматт захищає насичину фабулу, побудовану за добрими старими правилами зростаючої напруженості. У його п’єсах завжди багато дечого відбувається”.

Н.Павлова, В.Сєдельник

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) – швейцарський драматург , прозаїк , публіцист , автор кіносценаріїв та радіоп’єс , лауреат міжнародних і національних премій: Мольєра , Шиллера та ін. Його „ гротескні ” трагікомедії , що викривали вади суспільної свідомості , стали одним з найвизначніших явищ театрального життя другої половини ЧЧ ст.

Народився Фрідріх 5 січня 1921 року у Конольфігені (кантон Берн) в сім’ї провінційного пастора. Дюрренматти – потомки древнього і досить відомого свого часу швейчарського роду. Один із його предків, Ульріх Дюрренматт, був відомим на батьківщині поетом і громадським діячем, а його син – урядовим радником, онук редагував газету „Базебер нахріхтен”.

Рідне місто Фрідріха мало власний „ театральний зал ”, де ставились твори місцевого вчителя, та вокзал, де ненадовго зупинялися поїзди. Світ був замкнутий у собі, жив за своїми патріархальними законами. Хлопчик бачив у ньому багато чудесного та захоплюючого.

До 1935 року Фрідріх навчався у провінційній початковій школі, а згодом – у гімназії у Берні. Освіту продовжив в університетах Цюріха і Берна, де слухав курси лекцій з літератури, філософії, природничих наук.

„ Я ріс, – писав він про своє дитинство і юність, – у світі християнського благочестя”. Рання творчість Дюрренматта народилася з відчаю і протесту. У перших оповіданнях, які пізніше увійшли до збірки „Місто” (1952), він постійно підкреслює двоякість ситуації людини, яка може стати і катом, і жертвою, або катом, охоронцем і жертвою одночасно. Так окреслилось коло провідних тем Дюрренматтової творчості: взаємини судді і звинуваченого, жертви і ката, справедливості й насильства.

Шлях швейцарського драматурга до слави не був легким. Скандальними провалами супроводжувались постановки на швейцарській сцені його п’єс „У писанні сказано” (1946), „Сліпий” (1947). Пізніше - п’єси, що уславили його у світі: „Гостина старої дами” (1956), „Фізики” (1962), а далі – знову п’єси, що викликають невдоволення публіки, зникають із репертуарів театрів.

Літературний доробок Дюрренматта, крім драм, охоплює ще прозу: романи („Суддя та його кат” , „Підозра” , „Обіцянка” , „Ущелина Догориногами”), повісті („Грек шукає гречанку”, „Аварія” ), радіоп’єси ( „Нічна розмова з катом” , „Странницький і Національний герой”, „Вечір пізньою осінню” ), сценарії кінофільмів, театрознавчі та публіцистичні статті, есе.

Становлення світовідчуття та поетики Ф.Дюрренматта відбувалося під впливом його знайомства з творчістю Ф.Достоєвського, Ф.Кафки, письменників-екзистенціалістів.

Драматург постійно повертався до своїх завершених творів. Відомо, що багато редакцій майже кожної його п’єси – він переробляв їх знову і знову, змінюючи текст навіть тоді, коли слухав його зі сцени.

Друге покликання Дюрренматт – образотворче мистецтво. Власне кажучи, він починав як художник-графік. Лише згодом вирішив заробляти на життя літературною працею, а живопис став його хоббі.

Найближчим собі по духу художником Дюрренматт вважав маляра ЧV–ЧVІ ст. Є.Босха, уславленого майстра апокаліптичних картин.

В.Сєдельник казав: „Жахливі картини Апокаліпсису, всесвітньго краху Дюрренматт змальовував, звісно, не заради бажання зображувати катастрофи, а заради спасіння людства, що невблаганно сповзає у безодню самознищення”.

1980 р. написане Дюрренматтом становило 30 томів. За 10 років решти життя автор підготував ще 9 книг.

Фрідріх Дюрренматт побував в Україні під час відзначення 150-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Тоді він не отримав можливості виступити з промовою. Її було надруковано згодом під назвою „Недозволена промова в Києві”.

У приватному житті письменник був неконфліктною, надзвичайно комунікабельною людиною, яка щедро дарувала радість близьким. Друзі пам’ятали Дюрренматта як блискучого співрозмовника, ерудита, що у своїх монологах з неймовірною легкістю мандрував різноманітними сферами буття.

П’єси Дюрренматта започаткували нову добу – Постмодерн. На відміну від модернізму, що є експериментальним трагічним мистецтвом, постмодернізм, як правило, мистецтво трагікомічне, де органічно зливають трагедія і фарс, іронія і самоіронія, пародія і самопародія.

Жахливі потрясіння, що у ЧЧ столітті випали на долю багатьох поколінь, не могли не вплинути на людину, на її ставлення до себе та навколишнього світу. Нівелювання гуманістичних ідеалів, руйнація системи моральних цінностей поступово вели до втрати сенсу життя, до його перетворення на абсурд.

Про небезпеку, що загрожує людству, попереджає своїх сучасників Фрідріх Дюрренматт . Один із його персонажів застерігає: „Або ми залишимось в божевільні, або божевільнею стане світ. Фрідріх Дюрренматт вдається до трагекомічного коли намагається „відкрити людству очі на його падіння у прірву”, окреслює „перспективу спасіння, перспективу важкого віднайдення втраченої людяності.

У п’єсі „Гостина старої дами” Фрідріх Дюрренматт , вдало використовуючи жанр трагікомедії (драматичний твір, якому властиві риси і трагедії і комедії; трагікомічне світобачення, що лежить в основі трагікомедії, пов’язане з відчуттям відносності існуючих критеріїв життя, абсурдності буття, відмовою від моральних абсолютів, непевності в духовних цінностях), створює модель духовної катастрофи суспільства, висвітлює проблеми ціни життя окремої людини, спокутування боргів минулого, права сили. Драматург стверджує: виживання людства залежить від виживання людяності.

Нічого однозначно серйозного, пройнятого одноманітним трагічним