Дюрренматт зазначав: „Гостина старої дами” – зла п’єса, саме тому трактувати її слід як найгуманніше. І персонажі мають викликати не гнів, а сум”.

Сюжет цієї драми виріс із незакінченої повісті „Місячне затьмарення ”, над якою Фрідріх Дюрренматт працював у середині 50-х років. За задумом автора, ця повість мала розповідати про уродженця одного швейцарського села, який через півстоліття повернувся на батьківщину мультимільйонером. Метою подорожі багатія до рідного села була помста землякові, який колись звабив його кохану. За допомогою грубого підкупу головний герой змушує селян мовчки розправитись з давнім ворогом.

У п’єсі „Гостина старої дами” „блудний син” , що через десятки років повернувся додому, перетворився на „блудну доньку”, але основні складові драматичної інтриги збереглися: скривджене кохання як мотив помсти, підкуп і вбивство як шляхи її здійснення.

У третій дії Фрідріх Дюрренматт дає таку характеристику головній героїні: „Стара дама – лиха баба, але саме тому її можна відтворити не лихою, а людяною, грати не гнівно, а сумно, але й з гумором...”, а у примітках до „Гостини старої дами” Фрідріх Дюрренматт характеризує Пані Цаханасян як „найбагатшу в світі жінку, спроможну завдяки своєму майну діяти як героїня грецької трагедії, без жодних обмежень, жорстоко, як Медея”. Справді, Клер Цаханасян вимагає за мільярд убити Альфреда Іля, проте її справжні плани масштабніші: „Світ зробив із мене повію, – тепер я зроблю з нього бордель”.

З часом з’ясовується, що гюленці не здатні захистити свої давні демократичні традиції. Вони легко спокушаються на мільярд, бо цей „дарунок” вирішує всі проблеми їхнього злиденного життя. Втім, головною рушійною силою деградації гюленців є конформізм. Саме він підштовхує мирних обивателів гнучко „скорегувати” своє ставлення до пропозиції пані Цаханасян у вигідному для них напрямку; саме він спонукає їх шукати моральне виправдання власної продажності; саме він уможливлює перетворення цивілізованого товариства на банду злодіїв.

Змальовуючи життя Гюлена та його мешканців ( Таблиця №1 ), автор „Гостини старої дами” не вдається до моралізаторства, до відкритих повчань, у марноті яких він, син сільського пастора, переконався ще в юності. Фрідріх Дюрренматт не зраджує власних естетичних поглядів – лише бере участь у „процесі придумування та програвання можливостей людини”. Досліджуючи зміни у свідомості гюленців, Фрідріх Дюрренматт акцентує давнє питання про те, чи можна заради суспільного блага пожертвувати життям однієї людини. До нього додаються проблеми влади грошей у комерціалізованому суспільстві, виродження гуманістичних ідеалів західної цивілізації у штампи суспільної свідомості, якими прикриваються варварські за своєю антигуманною сутністю акції.

Таблиця №1. Гюлен та його мешканці очима Ф.Дюрренматта. |

Перша дія | Друга дія | Третя дія

Гюлен | „Наддертий розклад потягів”, „зруйноване, за-непале” , „усе вилиняле, запорошене, поламане, затхле, струхлявіле”. | „розклад руху потягів на стіні новий, не наддертий”, „можна помітити кілька кранів між будинками, а також декілька нових дахів”. | „блискуче, технічно довершене”, „прапори, гірлянди, плакати, неонове світло”.

Гюленці | „П’ятий неймовірно занедбаний, як і решта” | „добре, солідне міщанське вбрання, ...вже елегантні”, „у вечірніх сукнях і фраках”.

Іль | „у старому, зношеному вбранні”. | „брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом”, „тоненько дзеленькає дзвінок”. | „новий напис. Новий блискучий прилавок, нова каса, дорогий крам” , „помпезний дзвінок”; „у старому, зношеному вбранні Іль”

Спостерігаючи, як під тиском влади грошей руйнуються моральні засади суспільної свідомості і як від імені справедливості вершить свій суд помста, Дюрренматт-мораліст водночас показує, як у серці старого крамаря Іля, що опинився в екзистенційній „межовій ситуації”, проростає і міцніє стебло людяності.

У „Гостині старої дами” митець піддає критиці суспільство, в якому цінність грошей, матеріального багатства переважає цінність людського життя, а гуманістичні ідеали утворюють лише тонкий шар цивілізованості, що ледь приховує хижачькі інстинкти й варварську жорстокість. Водночас на прикладі Іля, який проходить еволюцію( Таблиця № 2 ) від „сну совісті” до усвідомлення своєї провини й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як скрізь „бруд” життя пробивається чисте джерело людяності. На пробудження у глядача співчуття до цього героя почасти спрямований і „найгірший” варіант розв’язки сюжету.

Таблиця № 2. Порівняльний аналіз розвитку образу Альфреда Іля.

Перша дія | Друга дія | Третя дія

„Цаханасян має трус-нути сво-їми міль-йонами”, „вона вже в мене в кулаці”. | „Я старий грішник...Я їй у молодечі роки встругнув кепський жарт”, місто готується до свята мого вбивства, і я гину з жаху”. | „Я зробив із Клер те, чим вона є, а з себе те, чим я є, нікчемного, задрипа-ного крамаря”, „тепер я...переміг свій страх. ...я не нарікаю, не протестую, не боронюся, але вашого вчинку не можу у вас відібрати”, „усе життя я намагався здобутися на невеликі статки, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається”.

Розв’язка „Гостини старої дами” переконує у справедливості тих слів, що пояснюють вибір гюленців: „Спокуса надто велика, а ... біда надто важка”. Всією громадою гюленці вбивють Іля. Задоволена Клер виплачує місту обіцяні гроші й забирає тіло загиблого у заздалегіть привезеній труні.

Драматург у п’єсі не зловживає моральними повчаннями, не дає життєвих порад. Він лише зображає реальне життя, що притаманне будь-якому народові („залежно від країни”), і дозволяє своїм героям діяти, самостійно приймати рішення.