художник бачить як таку, і тільки це побачене, а не щось помислене, входить у це побачене, входить у зображеня художника-імпресіоніста. Імпресіоніст – в цьому він увесь – дитя свого століття, що стало науковим, жадає насолоди лише у такому спогляданні, яке позбавлене думки; мислиме, вважає він, вже поза його компетенцією. Однак він поводить себе як учений- дослідник, системно дослідуючи це зображуване й пізнання самого сприйняття з усіма особливими законами. “Знак” у імпресіоністів відділився від предмету. Простір пішов в глибину картини, а фарби, що передавали простір, “вийшли” на її поверхню. На відміну від старих майстрів, які для відтворення зображуваного використовували контур, об*єм, світотінь, імпресіоністи виділили кольорові сигнули натури як головні. Імпресіоністи з показали, що кожний елемент форми, кожен “квант живопису”, залишаючись “квантом ” живопису, включається у певну систему єдиного образу і завдяки цьому одержує своє предметно-смислове значення.Імпресіонізм підкреслював значення живописного ансамблю, привчаючи дивитись на частину через ціле.Площина картини проекційно співвідносилася вже з усім зображуваним простором. До тогож---у цьому було їхньє новаторство---переважно за рахунок кольорових визначень певних просторових планів.
Імпресіоністи почали писати просто неба при постійно змінних станах погоди і освітлення, і це вимагало прискорення процесу роботи і призвело до “ескізної” манери живопису, дрібному мазку і т.д.Темп змін природи на багато перевищує можливості художника. Отже про точність у відтворенні природи такою якою вона є можна говорити лише в певному аспекті. Вони були дітьми свого століття, але ними володів не тільки пафос пізнання дійсності і звичайно ж не сама по собі передача тонкощів натури, а пафос “утримання “ миттєвих чар природи, пошуки гармонії з дійсністю, такою, якою вона є, на основі прийняття і ствердження(в чому виявився властивий епосі позитивізм) її даності, неповторної миті, особисто сприйнятої художником.
Науковий аспект був спершу не відчутний для самих, попри все , художників і , попри все, характерний не так до художників першого покоління як для іх послідовників, виявився особливо під кінець цого шляху.Але неусвідомлені елементи були вже і у них. Це стосовно К. Моне, помітив Віппер у статті “Клод Моне”. Так він зазначав, що імпресіонізм побудований головним чином на негативних засадах ” його програма складалася майже виключно із заперечень ---імпресіоністи негували сюжет, предмет, матерію, простір”. До того ж цілі імпресіоністів суперечили іх засобам.Якщо ціллю був синтез, то засобом--- аналіз, розкладання розкладання світу на мозаїку кольорових плям. Нехтуючи об*єктивною дійсністю заради суб*єктивного сприйняття, імпресіоністи втім залежали від об*єктивноі зовнішньої натури.В результаті цих фатальних помилок і виходило, що чим послідовнішими були імпресіоністи в своїх методах, тим вони далі відходили від здійснення своіх основних цілей неупередженості і динаміки у зображені видимості.”св
В пізній період Сезан більше не вважав за можливе віддаватися чуттєвому сприйняттю.”Художник”,---говорив він,---“не повинен передавати свої емоції ,подібно до пташки. Що безтямно співає, художник творить свідомо”.
Дега Дега займає особливе місце в імпресіоністичному живописі, я маю на увазі його бажання сказати “однією лінією” більше,ніж говорить ціла книга.
А на етапі неоімпресіонізму виникає вже і розгорнуте теоретичне обгрунтування.На цей час група розкололася й майже всі відчули обмеженість її принципів.
Найкраще це видно бажання науковсті в пуантівістів, насамперед у Сіньяка. У 1884році відбувається зустріч молодих художників Поля Синьяка і Жоржа Сьора. Вони були прихильниками і учнями імпресіоністів. Але їх не вдовольняла нарочита деклоративна інтуїтивність импресіоністського методу.Згідно з духом позитивістської епохи вони зажадали поєднати мистецтво і науку.Неоімпресіоністи мали намір раціоналізувати акт творчості, уподібнити художника піаністу, що грає на клавішах кольорів. Молоді художники і група поетів-експериментаторів з захватом дослухалася до математика і природознавця Шарля Анрі, котрий пообіцяв створити універсальний математично точний ключ до сприйняття і створення творів мистецтва.Особливості мистецтва і художнього враження Анрі намагався сформувати за допомогою фізиології і фізики. ”Наукова естетика” Шарля Анрі зводила проблему мистецтва до комбінації кольорів спектру,та їхнім емоційним відповідникам(радість---жовтиий і червоний), а також виразності лінії та її напрямку(радість---рух вгору й праворуч, сум—донизу й ліворуч).У творчій практиці неоімпресіоністи діяли згідно зі встановленими Гельмгольцем, Шеврейлем, Рудом оптичними законами взаємодії основних і допоміжних кольорів. При цьому художник, зібравши на своему полотні окремі елементи кольору, які існують вприроді, надавав можливість сітківці глядача знову змішати їх. До того ж Сьора базуеться і на теорії Дове, згідно з якою сітківка сприймає в швидкому чергуванні і різноманітті розрізнені елементи кольору за умови дії на неї сонячного проміння, утворюючи таким чином колір.За таких умов техніка пуантівістів визначалася математичною точністю, до деякої міри їх картини були результатом наукових експериментів. Теорія ж була сукупністю точних правил, законів та приписів, згідно з якими: “Мистецтво—це гармоніяюї. Гармонія ж є аналогією протилежних і подібних елементів”. Неоімпресіонізм раціоналізував і сформалізував мистецтво так, що кінець кінцем проголосив розрив з природою.
Це був кінець шляху ”Довівши до логічного завершення метод, вироблений майстрами Ренесансу, імпресіоністи своім мистецтвом виразили кризу імпіричного пізнання світу ”, с отже позначили вихід до модернізму. Але не слід забувати, що, як вже зазначалося, починалося все з пошуків сакральності у зміненому світі. Отже імпресіонізм містив у собі насамперед інший елемент. Живлячись імпресіонізмом постімпресіонізм подолав його не побоюючись здаватись занадто интелектуальним або потрапити у полон догматизму.Але мистецтво імпресіонізму дало змогу відчути крайнощі раціональних “неоімпресіоністських “ теорій. Піссаро відійшовши від захоплення неоімпресіонізмом і повернувшись до імпресіонізму